Дошка оголошень


В Україні стартував проект
"Долаємо прірву"
Харків у проекті.

Архив рубрики «Схеми і таблиці»

Схеми і таблиці

Основи теорії держави

 

Історичний аспект виникнення держави

 

Таблиця 1. Суспільна влада і соціальні норми за первіснообщинного ладу.

Основні ознаки суспільної влади за первіснообщинного ладу
1 Влада базувалася на сімейних відносинах, бо основою первісного суспільства була сім’я — спільність людей на підставі кровної чи передбачуваної спорідненості, в межах якої здійснювалися владні повноваження
2 Влада була безпосередньо суспільною, тобто засновувалась на принципах первісної демократії, суспільного самоврядування, спиралася на авторитет і традиції суспільства
3 Влада первісного суспільства не передбачала наявності спеціальних органів і організацій, які б складалися з професійного чиновництва, а також органів, що здійснювали б примус від імені держави
4 Відсутність поділу суспільства на соціальні групи визначила можливість здійснення владних повноважень від імені суспільства та забезпечення єдності влади і соціальної системи
Соціальні норми за первіснообщинного ладу
1 Основними правилами поведінки були звичаї, тобто правила поведінки, що склалися історично внаслідок їх багаторазового застосування
2 Ці норми мали характер так званих мононорм, тобто одна норма регламентувала різноманітні суспільні відносини (релігію, мораль, суспільні відносини, працю)
3 Ці норми мали природну основу, тобто викликалися економічною необхідністю та існували в поведінці людей
4 Ці норми, як правило, діяли в силу звички та забезпечувалися усім колективом роду
5 Ці норми, як правило, мали усний характер, існували у свідомості, передавалися від покоління до покоління і слугували відображенням єдності та взаємодопомоги членам роду
6 Ці норми не передбачали чіткого розподілу їх на права та обов’язки через низький рівень свідомості та відсутність почуття провини членів колективу роду

 

Таблиця 2. Причини виникнення держави і права.

 

Основні причини виникнення держави і права
Економічні це умови розвитку економічної системи, що спричинили необхідність державно-правової регламентації економічних відносин
  • поява приватної власності;
  • внутрішньо родова нерівність;
  • три поділи праці;
  • поява надлишкового продукту
Політичні це умови, що визначили необхідність вдосконалення владних повноважень
  • неможливість існування родоплемінної організації суспільства за нових історичних умов;
  • поява соціальних груп з різноманітними інтересами та потребами у новому способі влади з удосконаленим апаратом і можливістю здійснювати примус
Соціальні це умови, спричинились ускладненням відносин між людьми
  • ліквідація общинного колективізму;
  • поява соціальних суперечностей;
  • упорядкування відносин між людьми
Психологічні це умови, що визначили особливості розвитку психіки та свідомості людини
  • усвідомлення таких понять, як права та обов’язки;
  • поява відчуття провини
Культурні це умови, що визначилися рівнем духовного розвитку суспільства
  • необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами;
  • поява релігії;
  • поява письма, освіти, науки

 

Таблиця 3. Держава: поняття та основні ознаки.

 

Термін Визначення
Держава це особлива організація політичної влади, що існує в соціально неоднорідному суспільстві і за допомогою якої здійснюється управління суспільством.

 

Територія Це відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет держави і в межах якої населення перетворюється на громадян
Суверенітет Політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її верховенстві, незалежності, неподільності або єдності, повноті, рівноправності у зовнішніх відносинах

Таблиця 4. Історичні типи держави та права.

 

Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства
Формаційний підхід Цивілізаційний підхід Технократичний підхід
Визначається типом соціально-економічних відносин, що склалися в суспільстві Розглядає історію людства як історію виникнення, розквіту та зникнення цивілізацій Ґрунтується на визначенні технології як пріоритетного рівня розвитку
  • рабовласницький;
  • феодальний;
  • буржуазний;
  • сучасний вид держави
  • єгипетська;
  • китайська;
  • еллінська;
  • західна;
  • православна цивілізація
  • аграрний;
  • промисловий (індустріальний);
  • постіндустріальний (інформаційний)

 

Таблиця 5. Суверенітет держави.

 

Суверенітет держави — це політико-правова властивість державної влади, означає верховенство, повноту і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у міжнародних відносинах
Основні ознаки державного суверенітету Верховенство Відсутність іншої суспільної влади на території країни, вищої за державну
Незалежність Можливість самостійно приймати рішення всередині країни і зовні за умови дотримання приписів міжнародного права і національного законодавства
Самостійність Державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств
Неподільність (або єдність) Єдність влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади
Повнота Поширення державної влади на всі сфери державного життя і на все населення країни
Рівноправність у зовнішніх відносинах Наявність у міжнародних відносинах таких само прав і обов’язків, як і в інших держав
Гарантії державного суверенітету Це умови та засоби, за допомогою яких забезпечується державний суверенітет, а саме Волевиявлення народу, який бажає щоб держава була суверенною
Спроможність економічного потенціалу держави
Військова могутність, спрямована на захист країни від зовнішньої агресії
Міжнародне визнання суверенітету держави

 

Таблиця 6. Основні теорії походження держави і права.

 

Назва теорії Сутність теорії Представники
Теологічна пояснює походження держави і права Божою волею, процес виникнення і розвитку держави і права є аналогічним процесу створення Богом світу А. Блаженний (354–340) — його праця «Про град Божий»; Ф. Аквінський (1225–1274) — його праця «Про правління правителів»
Патріархальна доводить, що виникнення держави і права є результатом розвитку сім’ї, зокрема батьківської (патріархальної) влади Платон (427–347) — його праці «Держава» і «закони»; Аристотель, Жан Боден, Микола Михайловський, Генрих Мен
Договірна доводить, що походження держави і права є результатом укладення угоди між людьми і усвідомлення ними своїх прав, потреб та інтересів Епікур, Протагор, Лукрецій Кар, Гуґо Ґроцій, Спіноза, Дж. Локк, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо, Олександр Радищев
Органічна ототожнює виникнення, будову і функції держави з виникненням, будовою і функціями живого організму Герберт Спенсер (1820–1903) — його праця «Система синтетичної філософії»
Економічна доводить, що держава і право виникли внаслідок дій об’єктивних процесів економічного розвитку суспільства Карл Маркс, В. І. Ленін, Фрідріх Енгельс — його праця «Походження сім’ї, приватної власності і держави»
Психологічна пояснює виникнення держави і права особливими властивостями людської психіки — потребою людей жити в організованому суспільстві Лев Петражинський, Габріель Тард — його праця «Суспільна думка і натовп»
Насильства пояснює виникнення держави і права застосуванням зовнішнього або внутрішнього насильства одних людей над іншими Людвіг Гумплович, Карл Каутський, Ф. Опенгеймер, Євген Дюрінг
Демографічна стверджує, що населення збільшується у геометричній прогресії, а засоби існування — в арифметичній, і тому держава необхідна, щоб примусово спрямовувати суспільство шляхом регламентації поведінки населення Г. Р. Мальтус
Сакральна доводить, що влада має магічне походження. Першими носіями влади були маги, жерці, чаклуни, боги Д. Фрейзер
Географічного детермінізму вважає, що географічні особливості певної території є основним фактором виникнення на цій території відповідних держав Монтеск’є — його праця «Дух законов»
Гідравлічна ґрунтується на факті, що перші держави з’явилися на берегах великих річок, населення мало боротися з повенями, вирішувати проблему зрошення землі. Для вирішення цих питань і була потрібна рання державність К. Віттфогель
Дифузійна вважає, що держава є результатом передачі досвіду управління від одних народів до інших Гренбер

 

Таблиця 7. Форма держави: поняття та її складові елементи.

 

Таблиця 8. Форма державного правління.

 

Форма державного правління — це елемент форми держави, що відображає певний порядок (процес) утворення та організації вищих органів державної влади
Характеризує
Структуру вищих органів державної влади Порядок утворення вищих органів державної влади Розподіл повноважень між вищими органами державної влади Принципи взаємодії державно-владних структур у процесі здійснення ними повноважень

 

Форма державного правління Характеристика Різновиди
Монархія форма правління, за якої вища влада у державі цілком або частково належить однієї особі — монарху і, як правило, переходить у спадок найближчим родичам (спадкова монархія)
  • необмежені (абсолютні);
  • обмежені (дуалістичні і парламентарні)
Республіка форма правління, за якої вища влада здійснюється виборним колегіальним органом — парламентом, який обирається населенням країни на певний строк, а значну роль у здійсненні владних повноважень відіграють президент та уряд, які разом із парламентом беруть участь у здійсненні державної влади
  • парламентська;
  • президентська;
  • змішана (президентсько-парламентська або парламентсько-президентська)

 

Схема 1. Форма державного устрою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Різновиди:
Унітарна держава Федеративна держава Конфедеративна держава
Це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету Це союзна держава, що складається з територій — суб’єктів федерації, які мають обмежений суверенітет Це союз держав, які на основі договору об’єднані для досягнення певних цілей одним або декількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повного суверенітету

 

Схема 2. Форма державного (політичного) режиму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Демократичний режим Антидемократичний режим
Стан політичного життя, за якого державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, дотриманні основних прав і свобод людини і громадянина Стан політичного життя, за якого державна влада значно обмежується, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об єднань на управління державою, обмежуються чи порушуються основні права і свободи людини і громадянина, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або однієї особи

 

Схема 3. Демократичний та антидемократичний режими.

 

Демократичний режим

 

 

Антидемократичний режим
Тоталітарний режим Авторитарний режим Тиранія Теократія Охлократія
Сукупність засобів, методів, способів здійснення політичної влади, за якої вона прагне контролювати всі сфери суспільного життя і повністю підкорити людину Система організації політичної влади, при якій одна особо чи група осіб монопольно здійснює владу за мінімальної участі народу Встановлюється й утримується шляхом насильства Влада перебуває в руках духовенства Влада натовпу

 

Таблиця 9. Функції держави: поняття та види.

 

Функції держави це основні напрямки і сторони діяльності держави, в яких виражається її суть, соціальне призначення та реальна роль, яку вона відіграє у вирішенні основних питань суспільного життя
Види функцій держави
Внутрішні

(основні напрямки діяльності держави в управлінні внутрішнім життям суспільства)

Зовнішні

(основні напрямки діяльності держави на міжнародній арені, які визначають її як суб’єкта міжнародних відносин)

  • Економічна функція полягає у сприянні формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки;
  • соціальна функція покликана забезпечити соціальну захищеність особи, нормальні умови життя для всіх членів суспільства шляхом виконання соціальних програм;
  • політична функція спрямована на створення умов для ефективного функціонування демократичної системи суспільства та її основних інститутів;
  • правоохоронна функція спрямована на забезпечення повного і точного здійснення правових приписів усіма суб’єктами суспільних відносин, а також правопорядку;
  • природоохоронна функція спрямована на підтримання і охорону безпечного для життя і здоров’я людини довкілля
  • Захист суверенітету та територіальної цілісності держави;
  • захист миру та підтримання міжнародного правопорядку;
  • підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;
  • зовнішньоекономічна діяльність, що заснована на принципах міжнародного поділу, участь у міжнародних економічних та екологічних програмах

 

Таблиця 10. Функції держави.

 

 

 

 

 

 

 

основні напрямки її діяльності, що

відображають суть і соціальне призначення

державного управління суспільством

 

Їх класифікують:
За часом виконання Постійні Здійснюються протягом тривалого історичного періоду функціонування держави
Тимчасові Характерні для певного незначного за історичною тривалістю періоду
За сферою суспільних відносин Політичні Визначають порядок реалізації політичної влади в суспільстві
Економічні Характеризують діяльність держави у процесі регулювання економічних відносин
Гуманітарні (соціальні) Є засобом охорони та реалізації основних прав і свобод особи
За територією здійснення Внутрішні Здійснюються в межах території держави та характеризують її внутрішню політику
Зовнішні Визначаються в діяльності держави на міжнародній арені в її взаємодії з іншими суб’єктами міжнародних відносин

 

Таблиця 11. Здійснення функцій держави.

Здійснення функцій держави
Форми Правова (полягає у діяльності державних органів, що пов’язана з виданням юридичних актів)
  • Правотворча;
  • правовиконавча;
  • правоохоронна
Організаційна (полягає у діяльності держави, що не тягне за собою юридичних наслідків)
  • Організаційно-регламентуюча;
  • організаційно-господарча;
  • організаційно-ідеологічна
Методи Переконання (здійснюються шляхом правового виховання та проведення різних профілактичних заходів)
Заохочення (здійснюються шляхом пропаганди досвіду, надання пільг, нагород тощо)
Примус (здійснюється шляхом застосування до суб’єктів законних заходів впливу, покарання та інших негативних правових наслідків)

 

Таблиця 12. Правова держава.

 

Правова держава це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав і свобод
Основні ознаки:
1 Верховенство права в регулюванні суспільних відносин та управлінні державними справами, верховенство правових законів держави над політикою, політичною й фізичною силою держави
2 Поділ суверенної державної влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову
3 Верховенство громадянського суспільства над державою та її апаратом
4 Юридичне закріплення і фактичне забезпечення основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина в конституції та законах держави
5 Взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави за принципом: як держава ставиться до своїх громадян, так і громадяни ставляться до держави
6 Громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі та її посадовим особам — лише те, що дозволено законом
7 Діалектичне поєднання форм представницької і безпосередньої демократії, демократичний плюралізм і гласність, діяльність політичних партій і громадських організацій у рамках конституції та законів
8 Високий рівень правосвідомості, політичної, правової і моральної культури державної влади і громадян
9 Управління суспільством і державою за допомогою демократичних, правових, ненасильницьких форм і методів з поєднанням і врахуванням інтересів усіх класів та соціальних груп
10 Наявність ефективної правоохоронної системи, правозаконності й правопорядку
11 Пріоритет загальнолюдських моральних цінностей над класовими, клановими, груповими

 

Таблиця 13. Громадянське суспільство.

 

Громадське суспільство це історична форма життєдіяльності людей, яка є сукупністю приватних відносин (економічних, соціальних, культурних) між вільними індивідами, що виникають у процесі їхньої діяльності для задоволення історично обумовлених особистих інтересів і потреб
Характерні риси:
1 Визнання людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності й безпеки найвищою соціальною цінністю
2 Утвердження і забезпечення прав і свобод людини
3 Пріоритет суспільства над державою, яка існує насамперед як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи
4 Подолання відчуження людини від засобів виробництва, знарядь праці і результатів своєї трудової діяльності
5 Забезпечення економічної свободи громадян та їх об’єднань
6 Наявність плюралізму (багатоманітності) в усіх сферах матеріального і духовного життя
7 Надійна, якісна система соціального захисту особи
8 Ідеологічна та політична свобода особистості, врахування та забезпечення здійснення різноманітних інтересів індивідів і соціальних груп

 

Таблиця 14. Правовий статус особи.

Правовий статус особи Визначення
Людина Людина як жива істота, представник людського роду
Індивід Людина як окремий представник людського роду, будь-якої соціальної спільноти
Особистість Індивід, якому властива система якостей, що визначаються участю людини в соціальних, культурних, історичних відносинах
Особа Людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами та виконує обов’язки перед суспільством
Громадянин Особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави, має права, обов’язки перед державою

 

Схема 4. Поняття механізму держави як системи державних інститутів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основи теорії права

 

Таблиця 15. Право: поняття та основні ознаки.

 

Право це система загальнообов’язкових, формально визнаних правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування та регулювання суспільних відносин
Ознаки:
1 Право — це не одна норма (норма — у перекладі з грецької означає правило поведінки), а сукупність або система норм
2 Норми права виражають волю панівного класу, який знаходиться при владі, або компроміс класів і соціальних груп чи волю всього народу
3 Норми права встановлюються або санкціонуються (офіційно схвалюються) державою
4 Формальна визначеність права вказує на те, що норми права сформульовані за правилами граматики і формальної логіки і викладені в нормативно-правових актах, а також, складають систему писаного права
5 Норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини з позиції держави і суспільства
6 Норми права є загальнообов’язковими, є єдиною системою приписів, обов’язкових для всього населення, що проживає на території певної держави
7 Норми права охороняються заходами державного примусу у випадку їх порушень або шляхом застосування юридичних санкцій

 

Таблиця 16. Функції права.

Функції права це основні напрямки впливу права на свідомість і поведінку учасників суспільних відносин із метою розв’язання конкретних завдань, що стоять перед правом
Функції права
За сферою правового впливу За характером впливу на свідомість і поведінку суб’єктів суспільних відносин За характером регулювання суспільних відносин За сферою, на яку поширюються функції права
  • економічна;
  • політична;
  • ідеологічна;
  • екологічна;
  • культурно-виховна
  • нормативно-регулююча;
  • інформаційна;
  • комунікативна;
  • орієнтаційна;
  • виховна;
  • захисна
  • статична;
  • динамічна;
  • установча;
  • інтегративна;
  • охоронна;
  • запобіжна
  • загальноправова;
  • міжгалузева;
  • правовий інститут;
  • норма права

 

Таблиця 17. Характеристика спеціально-юридичних функцій права.

Види спеціально-юридичних функцій прав
Регулятивна Охоронна
це такий напрямок правового впливу, який покликаний забезпечити чітку організацію суспільних відносин, їх функціонування і розвиток відповідно до потреб суспільного прогресу це такий напрямок правового впливу, який спрямований на охорону позитивних і витіснення негативних для суспільства відносин
впливає на суспільні відносини шляхом:
  • закріплення суспільних відносин у нормативно-правових актах (регулятивна статична функція);
  • забезпечення постійного удосконалення і розвитку суспільних відносин (регулярна динамічна функція)
  • накладення заборон на вчинення протиправних діянь;
  • встановлення юридичних санкцій за вчинення протиправних діянь;
  • застосування юридичних санкцій до осіб, які вчинили правопорушення

 

Таблиця 18. Основні види джерел права.

 

Основні джерела права Правовий звичай Санкціоноване (тобто офіційно схвалене) державою правило поведінки, що склалося в результаті тривалого повторення людьми певних дій
Правовий прецедент Судове чи адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому надається обов’язкове значення під час вирішення всіх наступних аналогічних справ
Релігійно-правові норми Санкціоновані державою церковні канони (правила) та інші релігійні норми, яким надається загальнообов’язковий характер
Нормативно-правовий акт Письмовий документ компетентного органу держави, у якому закріплено правило поведінки загальнообов’язкового характеру, що забезпечується державою
Нормативно-правовий договір Документ загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою
Міжнародно-правовий акт Документ міжнародного співтовариства, який з санкції держави поширюється на її території

 

 

Таблиця 19. Основні елементи системи права.

Система права об’єктивно зумовлена внутрішня організація і структура права, яка виражає єдність та узгодженість правових норм і об’єктивний поділ їх на галузі й інститути відповідно до особливостей суспільних відносин
Елементи:
Галузь права Норма права Інститут права
сукупність норм права, які складають відособлену частину системи права і регулюють якісно однорідні суспільні відносини специфічним методом правового регулювання відображене в законах чи інших джерелах права загальнообов’язкове правило поведінки, що є взірцем можливої чи необхідної поведінки та охороняється від порушень заходами державного примусу сукупність правових норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин і становлять частину галузі права

 

Таблиця 20. Коротка характеристика основних галузей права України.

 

Коротка характеристика основних галузей права України
Конституційне Регулює відносити, які складаються в процесі організації і здійснення державної влади
Адміністративне Регулює відносини, що складаються у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності
Трудове Регулює відносини між працівником і власником (уповноваженим органом) у трудових відносинах
Цивільне Регулює майнові і зв’язані з ними особисті немайнові відносини
Шлюбно-сімейне Регулює шлюбно-сімейні та прирівняні до них відносини
Земельне Регулює відносини, які складаються у процесі використання землі
Фінансове Регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету
Екологічне Регулює відносини, які складаються у процесі природокористування
Кримінальне Визначає види суспільно небезпечних діянь (злочинів) і покарання, що застосовуються до осіб, які їх скоїли
Цивільно-процесуальне Регулює відносини, що виникають під час досудового слідства, судового розгляду кримінальних справ, а також винесення і оскарження вироку суду
Виправно-трудове Регулює відносини, що виникають у процесі виконання судових рішень у кримінальних справах
Муніципальне Регулює суспільні відносини з питань функціонування системи місцевого самоврядування

 

Таблиця 21. Правова система: поняття та основні елементи.

 

Правова система сукупність взаємопов’язаних юридичних засобів, за допомогою яких регулюються суспільні відносини
Юридичні засоби правової системи
Правові норми Формально обов’язкові правила поведінки, що мають загальний характер, установлюються або санкціонуються державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю
Правові принципи Такі важливі засади, які відображають основи побудови права
Юридичні установи Правотворчі, правовиконавчі та правоохоронні органи держави, які спрямовують свою діяльність на реалізацію і захист права, боротьбу з його порушенням
Правотворчість Особливий вид соціальної діяльності, що складається з послідовних операцій, результатом яких стає прийняття нормативно-правового акта
Реалізація права Втілення права в життя, яке здійснюється у формі його використання, дотримання, виконання, застосування
Правова культура Сукупність правових поглядів, ідей, уявлень, почуттів, рівень юридичної техніки, законодавства, законності, які характерні для конкретного суспільства
Правопорядок Режим упорядкованості, організованості суспільних відносин, що існує в державі за умови належного дотримання законності

 

Таблиця 22. Норми права: поняття, ознаки.

 

Норма права це обов’язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що в установленому порядку приймається, здійснюється та забезпечується відповідними державними органами в межах їх компетенції, спрямоване на регулювання різних сфер суспільних відносин і захист соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обов’язків суб’єктів права і охороняється від порушень заходами державного примусу
Ознаки, що відрізняють норми права від інших соціальних норм
1 Норма права — це таке правило поведінки, яке регулює найбільш важливі суспільні відносини, на відміну від інших соціальних норм
2 Це правило поведінки формулюється у вигляді юридичних прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин
3 Норма права — це формально визначене правило поведінки, яке зафіксоване в нормативно-правовому акті за законами формальної логіки і граматики
4 Норма права — це правило поведінки, яке охороняється державною владою від порушень, а у випадку порушень держава застосовує юридичні санкції
5 Це правило поведінки встановлене або санкціоноване державою чи її окремими органами і має офіційний характер на відміну від інших правил поведінки
6 Ці правила поведінки можуть змінюватись або відмінятись тими державними органами, які їх приймали (видавали) або вищестоящими органами
7 Норма права є загальнообов’язковою для виконання всім населенням і посадовими особами державних органів

 

Таблиця 23. Структура норми права.

 

Структура норми права внутрішня будова норми права, що виявляється у взаємодії її основних структурних частин (елементів)
Елементи:
Гіпотеза

(передбачення)

Така частина (елемент) норми права, що вказує на конкретні життєві обставини чи умови, з настанням яких виникають права і обов’язки, юридичні факти і правовідносини
Диспозиція

(розпорядження)

Така частина (елемент) норми права, що вказує на саме правила поведінки — права та обов’язки учасників правовідносин
Санкція

(стягнення)

Така частина (елемент) норми права, яка визначає міру державного впливу (заходи державного примусу), що застосовуються до порушника прав та норм обов’язків, передбачених диспозицією норми

 

Схема 5. Елементи норми права.

Логічні елементи норми права виражаються за схемою:

 

Якщо

(гіпотеза)

то

(диспозиція)

інакше

(санкція)

 

 

 

 

 

Якщо продавець уклав договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов’язаний при укладенні договору попередити про права третіх осіб (диспозиція), інакше до нього можуть бути застосовані засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)

 

Таблиця 24. Юридичні властивості правових норм.

 

Юридичні властивості правових норм
1 складаються з норм, тобто правил поведінки, що зумовлюють нормативний характер права
2 встановлюються державою, а отже, виражають волю держави
3 регулюють найважливіші суспільні відносини
4 мають пріоритет перед іншими соціальними нормами
5 носять загальнообов’язковий характер, бо поширюють свою дію на усіх учасників правовідносин, а отже, є обов’язковими для виконання
6 є формально визначеними, бо чітко формулюють правила, які в них закріплені
7 виражені в правових актах — законах та підзаконних нормативно-правових актах
8 взаємообумовлені, взаємопов’язані, а отже, утворюють систему права держави
9 гарантуються, забезпечуються та охороняються примусовою силою державної влади
10 утворюються, змінюються чи скасовуються в результаті правотворчої діяльності держави

 

Таблиця 25. Нормативно-правовий акт.

 

Нормативно-правовий акт (НПА) — це письмовий юридичний документ, виданий державою чи окремими її органами, має владний, загальнообов’язковий характер, в якому закріплюються офіційні правила поведінки загального характеру, що забезпечуються і охороняються державною владою і спрямовані на регулювання суспільних відносин
Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави
Ознаки, які відрізняють НПА від інших правових актів:
1 НПА мають владний характер і видаються (приймаються) в межах компетенції того чи іншого державного органу або загальнонародних чи місцевих референдумів
2 НПА мають певну форму і назву, а також юридичну силу, передбачену для актів тих чи інших державних органів (наприклад, Президент України видає укази і розпорядження)
3 НПА повинні мати правовий характер, відповідати Конституції, принципам правової держави і громадського суспільства
4 НПА повинні бути офіційно опубліковані і мати механізм їх реалізації
5 НПА є формою права, мають офіційний характер як для держави, так і для громадян

 

Таблиця 26. Законодавство.

 

Законодавство — це сукупність чинних нормативно-правових актів правотворчих органів, що регулюють правовідносини в державі
Система законодавства — це сукупність упорядкованих певним чином нормативно-правових актів держави
Нормативно-правовий акт Визначення
Закон нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної законодавчої влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю та інтереси більшості населення, має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів
Постанова
  • нормативний акт органу законодавчої влади — Верховної Ради України — з організаційних питань (про порядок уведення в дію закону, про результати розгляду парламентом якогось питання тощо);
  • нормативний акт вищого органу виконавчої влади — Кабміну України — з питань економіки, промислової політики, освіти, культури, загальних питань тощо
Декрет один із видів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади (в Україні декрети видавав Кабмін України, якому парламент делегував повноваження законодавчої влади)
Указ нормативно-правовий акт, виданий главою держави
Положення правовий акт, що встановлює основні правила організаційної діяльності підприємств, установ і організацій
Наказ правовий акт, що видається на підставі й на виконання чинних законів, урядових постанов і розпоряджень, наказів, положень та інструкцій вищестоящих органів
Інструкція правовий акт органу управління, яким визначаються правила, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні сторони діяльності установ, підприємств, окремих їх підрозділів і служб, а також посадових осіб або громадян

 

 

Таблиця 27. Закон.

Закон — це нормативний акт, який приймається органом законодавчої влади (парламент) чи народом (через референдум) у законодавчому порядку, регулює найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу щодо інших правових актів
Види законів:
Конституція Основний Закон держави, який закріплює державний і суспільний лад та фундаментальні принципи регулювання суспільних відносин, якому належить верховенство в системі нормативних актів, має найвищу юридичну силу та приймається в особливому порядку народом чи органом законодавчої влади
Конституційні закони нормативні акти, що становлять основу розвитку правової системи, вносять зміни й доповнення до Конституції, регулюють найважливіші відносини, що складаються в процесі організації і здійснення державної влади та сфери суспільного життя, приймається народом чи органом законодавчої влади, його кваліфікованою більшістю в порядку законодавчого процесу
Звичайні закони нормативні акти, що приймаються в межах законодавчого процесу, регулюють найважливіші сторони суспільного життя, відповідають Конституції і конституційним законам та мають вищу юридичну силу для підзаконних нормативних актів
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, приймає цю Конституцію — Основний Закон України.

Із преамбули

Конституції України

від 28 червня 1996 р.

Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

ч. 2 ст. 8 Конституції України

 

 

Таблиця 26. Система права і система законодавства.

 

Система права Система законодавства
Об’єктивно зумовлена внутрішня організація і структура (будова) права, яка виражає єдність і узгодженість правових норм та об’єктивний поділ їх на галузі та інститути залежно від особливостей суспільних відносин Сукупність законів і підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм, принципів, декларацій і спрямовані на регулювання неоднорідної сукупності суспільних відносин
Відмінності
Первинним елементом є норма права Первинним елементом є нормативний (законодавчий) акт
За об’ємом матеріалу, система права вужча від системи законодавства, оскільки вона включає лише норми права За об’ємом матеріалу, законодавство ширше системи права, оскільки воно включає, крім норм права, правові поняття, завдання, цілі і мотиви прийняття нормативних актів, програмні положення, декларації, які не входять у систему права
Внутрішня структура системи права включає галузі, інститути та норми права Внутрішня структура системи законодавства включає галузі законодавства, нормативні інститути та нормативні приписи
Система права виходить тільки із галузей та інститутів права Система законодавства не співпадає з галузями і інститутами системи права, оскільки вона включає норми різних галузей права і виконує потреби державного управління, потреби громадянського суспільства

 

Таблиця 27. Підзаконні нормативно-правові акти: поняття та види.

 

Підзаконні нормативно-правові акти України — це офіційні письмові документи (акти), прийняті (видані) компетентними органами державної влади чи уповноваженими державою іншими суб’єктами:

  • на підставі закону,
  • відповідно до закону,
  • у порядку його виконання
За юридичною силою розрізняють:
Загальні Поширюються на всю територію та населення держави
  • Постанови верховної ради України;
  • укази і розпорядження Президента України;
  • постанови і розпорядження кабінету міністрів України
Відомчі Поширюються на певну сферу суспільних відносин Нормативні накази та інструкції міністрів та керівників державних комітетів (відомств) та інших центральних органів виконавчої влади
Місцеві Поширюються на територію певної адміністративної одиниці
  • Нормативні накази та розпорядження місцевих державних адміністрацій;
  • нормативні та інші акти у формі рішень органів місцевого самоврядування, та розпорядження сільського, селищного та міського голів
Локальні Регламентують діяльність підприємств, установ, організацій і поширюються на їх працівників Нормативні накази, інструкції та розпорядження адміністрації підприємств, установ та організацій

 

 

Таблиця 28. Способи систематизації законодавства (нормативно-правових актів).

 

Способи систематизації законодавства
Кодифікація Інкорпорація Консолідація
Спосіб систематизації законодавства (нормативно-правових актів), забезпечення його системності й узгодженості, який полягає у зміні змісту правового регулювання суспільних відносин Спосіб систематизації законодавства (нормативно-правових актів), який полягає в об’єднанні актів у збірники чи зібрання, розташування їх у певному порядку (за певним критерієм) без зміни змісту правового регулювання суспільних відносин Спосіб систематизації законодавства (нормативно-правових актів), у процесі якого всі нормативні положення раніше прийнятих актів об’єднуються в єдиному новому документі без зміни змісту правового регулювання суспільних відносин

 

 

 

Таблиця 29. Структура правовідносин.

Термін Визначення
Правовідносини врегульовані нормами права суспільні відносини, у ході яких їхні учасники реалізують свої суб’єктивні права і виконують юридичні обов’язки

 

Схема 6.

 

 

 

 

 

 

Суб’єкти Об’єкти Зміни
Учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки Те, на що направлені інтереси суб’єктів, з приводу чого вони вступають у правові відносини Визначені законом суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників правовідносин

 

Схема 7. Види правовідносин.

 

За тривалістю в часі За галузями права За кількістю суб’єктів
  • Короткострокові;
  • довгострокові
  • Процесуальні;
  • матеріальні
  • Прості;
  • складні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За функціональною спрямованістю За рівнем індивідуалізації суб’єктів За розділом прав і обов’язків між суб’єктами
  • Регулятивні;
  • охоронні
  • Конкретні;
  • загальні
  • Односторонні;
  • двосторонні

 

Таблиця 30. Суб’єкти правовідносин.

 

Суб’єкти правовідносин
Фізичні особи Юридичні особи
люди, які залежно від свого правового статусу виступають як:

  • громадяни;
  • іноземці;
  • особи без громадянства;
  • особи з подвійним громадянством
організації, що створені та зареєстровані у визначеному законом порядку і можуть бути самостійними учасниками правовідносин.

Бувають колективні і індивідуальні.

Колективні суб’єкти:

  • держава;
  • державні організації і установи;
  • громадські об’єднання;
  • територіальні громади;
  • релігійні організації;
  • промислові підприємства

 

Схема 8. Правосуб’єктність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правоздатність Дієздатність Деліктоздатність
Визнана державою загальна можливість мати передбачені законом права бути їх носієм Здатність особи своїми діями реалізувати свої права та обов’язки Здатність нести юридичну відповідальність за скоєнні правопорушення

 

Таблиця 31. Види об’єктів правовідносин.

 

Об’єкти правовідносин — це все те, з приводу чого вони виникають, на що спрямовано дії сторін, що складає предмет їх інтересів

Об’єкти правовідносин — це матеріальні й нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні юридичні права і суб’єктивні юридичні обов’язки

 

Види об’єктів правовідносин Приклади
Предмети матеріального світу Засоби виробництва, предмети споживання, цінні речі
Послуги Виконання робіт, зумовлених договором
Продукти духовної та інтелектуальної творчості Твори живопису, музики, літератури, кіно, інші результати інтелектуальної діяльності
Цінні папери, офіційні документи Паспорти, дипломи, гроші, лотерейні білети, акції
Особисті немайнові блага Життя, здоров’я, честь, гідність, права і свободи

 

Таблиця 32. Юридичні властивості правовідносин.

Правовідносини — це норми права в дії, вирішальна форма соціального буття, права і навпаки, право — це правовідносини, закріплені в юридичних нормах і відображені в правосвідомості

 

Схема 9.

Виникають стихійно або цілеспрямовано, на базі правових ідей, ідеалів і принципів Обумовлюються потребами та інтересами різних класів, соціальних груп, націй або всього народу Держава відображає і закріплює в законах і підзаконних нормативно-правових актах

 

 

Юридичні властивості правовідносин

 

 

Виникають на підставі законів, які повинні виражати потреби і інтереси кожної людини і всього суспільства, в тому числі і держави Виникають на підставі реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків Діють у часі, просторі, за колом осіб і мають ефективний механізм реалізації

 

 

Схема 10. Юридичні факти.

 

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, передбачені правовою нормою, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин
Залежно від волі поділяються на

 

 

факти-дії   факти-події
обставини, настання яких залежить від волі суб’єкта правовідносин (напр., укладання угоди, скоєння правопорушення) обставини, виникнення і дія яких не залежить від волі суб’єкта правовідносин, але з настанням яких правові норми пов’язують настання певних правових наслідків (напр., стихійне лихо, хвороба, день народження, смерть)

 

юридичні факти-дії
вольова поведінка людей, зовнішнє виражання їх волі, свідомості громадян і юридичних осіб

 

правомірні дії   неправомірні дії
дії, що здійснюються на основі правових норм дії, що здійснюються всупереч правових норм
юридичні акти юридичні вчинки   об’єктивно-протиправні дії правопорушення
правомірні дії, в яких воля суб’єктів правовідносин спрямована на досягнення певного правового результату (напр., укладання договору оренди) правомірні дії, з якими правові норми пов’язують настання правових наслідків незалежно від волі чи бажання суб’єкта правовідносин (напр., знахідка скарбу) Необхідна оборона Злочин
Крайня необхідність Проступки

 

Таблиця 33. Правова поведінка: поняття та види.

 

Правова поведінка — сукупність соціально значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи іншим чином регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки

 

 

Види

Схема 11.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальна форма реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, втілення правових настанов у життя, форма перенесення правових можливостей і необхідностей у соціальну діяльність Суспільно шкідливий, протиправний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність

 

Таблиця 34. Поняття і гарантії законності.

 

Законність — такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, об’єднаннями громадян і громадянами
Гарантії законності
Економічні Рівень розвитку економічної системи суспільства, що визначає рівень його добробуту і зацікавленості в дотриманні існуючих правових норм
Політичні Це здійснення державної влади через систему органів і закріплення її в правових нормах
Ідеологічні Система поглядів та ціннісних орієнтирів і критеріїв поведінки, що склалися у суспільстві і визначають рівень правосвідомості
Юридичні Наявність правових норм, за допомогою яких регулюються суспільні відносини, а також державно-правових інститутів, які забезпечують правопорядок у суспільстві
Громадські Система громадських організацій та заходів, за допомогою яких забезпечується підтримання правопорядку і зміцнення законності у суспільстві

 

 

Таблиця 35. Поняття правосвідомості.

 

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості, яка виражає ставлення людини до права у формі юридичних знань, оцінок діючого права, а також уявлення про бажані правові явища.
Право Свідомість
це система знань, поглядів, уявлень і почуттів з приводу чинних або бажаних правових норм, а також діяльності, пов’язаної з правом це право у тому вигляді, як воно відбивається у свідомості людини, це специфічна форма суспільної свідомості, системи понять, переконань, поглядів, уявлень, почуттів та дій з приводу чинного об’єктивного або бажаного суб’єктивного права
Елементи правосвідомості
Правова ідеологія Правова психологія
Структурний елемент правосвідомості, який вбирає в себе правові знання, уявлення, поняття про зміст права, що формується в результаті правового виховання та юридичних наукових досліджень Структурний елемент правосвідомості, який вбирає в себе правові почуття, настрої, що відображають емоційне прийняття правових явищ

 

Схема 12. Складові правосвідомості і правова культура.

Правосвідомість — це     система ідей, уявлень, емоцій, почуттів, які виражають ставлення індивідів, групи, суспільства до чинного та бажаного права, а також діяльності, пов’язаної з правом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Правова культура особи Обумовлена правовою культурою суспільства, властивість, що характеризується її повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх застосовувати
Вона включає
  • Знання права;
  • повагу до права;
  • уміння та навички застосовувати правові знання;
  • позитивну правосвідомість;
  • правомірну поведінку

 

Таблиця 36. Поняття і юридичний склад правопорушення.

 

Правопорушення — це протиправне винне суспільно небезпечне (шкідливе) діяння деліктоздатного суб’єкта, яке тягне за собою встановлену законом юридичну відповідальність
Юридичний склад правопорушення
Суб’єктивна сторона Об’єктивна сторона Суб’єкт Об’єкт
Внутрішній вияв протиправної поведінки, тобто внутрішнє психічне ставлення правопорушника до свого протиправного діяння та його суспільно небезпечних наслідків (вина), а також мета і мотив правопорушення Зовнішній вияв протиправної поведінки, який завжди є діянням у формі дії або бездіяльності, а також суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням та наслідками, умови, обстановка, час, місце, спосіб, знаряддя та засоби скоєння правопорушення Осудна (тобто особа, яка розуміє характер і значення свого діяння та може керувати своїми вчинками) та дієздатна (тобто особа, що досягла визначеного законом віку, з якого можливе притягнення її до конкретного виду юридичної відповідальності) особа, яка скоїла правопорушення Матеріальні чи духовні блага (цінності), які визначаються як об’єкти правовірності і охороняються правовими нормами від посягання з боку правопорушника

 

Таблиця 37. Види правопорушень.

 

Види правопорушень
Проступки Злочини
Суспільно шкідливе протиправне діяння, що посягає лиши на окремі сторони правопорядку, який існує у суспільстві Передбачає кримінальним законом суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння, вчинене суб’єктом злочину, за яке настає кримінальна відповідальність. Не є злочином діяння, яке хоча формально і містить ознаки злочину, але в силу малозначності не становить собою суспільної небезпеки
Серед проступків розрізняють: Залежно від ступеня тяжкості розрізняють такі види злочинів:
  • Цивільно-правовий (правопорушення у сфері майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових правовідносин);
  • адміністративний (протиправне винне діяння, яке посягає на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління);
  • дисциплінарний (протиправне винне невиконання або неналежне виконання працівником трудових (службових) обов’язків)
  • особливо тяжкі;
  • тяжкі;
  • середньої тяжкості;
  • невеликої тяжкості

 

Таблиця 38. Цілі та підстави юридичної відповідальності.

 

Юридична відповідальність — вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних чи юридичних осіб) правових санкцій, передбачених законодавством, що забезпечуються державою у примусовому порядку
Основні цілі:
1 Це компенсація потерпілому (у тому числі і державі) його втрат, включаючи і моральну шкоду
2 Це позбавлення винного на деякий час можливості вчиняти нові правопорушення
3 Це превенція (попередження), тобто вплив на винного та інших осіб, внаслідок якого у них відпало б бажання вчиняти нові правопорушення
4 Це ресоціалізація, тобто створення винному можливостей для пристосування до нормального життя в суспільстві без порушення встановлених правил поведінки
Підстави:
1 Склад правопорушення — діяння (дії чи бездіяльність)
2 Деліктоздатність (дієздатність, осудність) особи, яка вчинила правопорушення
3 Встановлений законодавством вік юридичної відповідальності деліктоздатної особи за певний вид правопорушення
4 Закріплення у чинному законодавстві правопорушення та юридичної відповідальності за його вчинення

 

Таблиця 39. Види юридичної відповідальності.

 

Види юридичної відповідальності Характеристика
Адміністративна Настає для громадян та посадових осіб за вивчення ними адміністративних проступків і полягає у застосуванні
Дисциплінарна Полягає у відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни із застосуванням до нього дисциплінарних стягнень
Матеріальна Полягає у відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, організації, установі внаслідок порушення покладених на нього трудових обов’язків
Цивільно-правова Полягає у відповідальності фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов’язань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих немайнових прав
Конституційна Настає за порушення норм конституції
Кримінальна Полягає у застосуванні судами від імені держави до фізичної особи, винної у вивченні злочину, заходів державного примусу у формі покарань
Міжнародно-правова Настає за порушення норм міжнародного-правових актів, договірних зобов’язань, згода на обов’язковість яких надана державою

 

 

Основи публічного права України.

Конституційне право

 

Таблиця 40. Поняття конституційного права.

 

Конституційне право України — це провідна галузь права, яка становить сукупність правових норм, що закріплюють та регулюють основу соціально-економічної структури суспільства, його політичну систему, правовий статус людини з метою забезпечення умов для здійснення державної влади в країні
Чинники, якими зумовлена провідна роль конституційного права України:
1 Предметом конституційного права є особливе коло суспільних відносин, що мають важливе значення для суспільства, держави і людини, і вони стосуються всіх найважливіших сфер суспільного життя: економіки, політики, ідеології, соціальних відносин
2 Конституційне право закріплює основоположні принципи конституційного ладу, визначає основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина, встановлює принципи державно-територіального устрою, засновує систему органів державної влади і місцевого самоврядування і наділяє їх відповідною компетенцією
3 Конституційне право регулює сам процес утворення права, визначає види правових актів і становить правову базу національного законодавства України
4 Конституційне право, базуючись на Конституції України, закріплює принцип верховенства права, який означає: Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії

 

 

Конституційно-правові відносини
Елементи Суб’єкти Народ України; фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства); об’єднання громадян; трудові колективи; юридичні особи; державні органи; держава в цілому; інші держави та їхні фізичні особи.
Об’єкти Політична влада, державна територія, майнові цінності (об’єкти власності), дії (голосування під час виборів), особисті немайнові блага (недоторканість)
Зміст Сукупність прав та обов’язків між різними суб’єктами (між органами державної влади, між громадянами та органами влади і місцевого самоврядування тощо)

 

Таблиця 41. Джерела Конституційного права України: поняття та види.

 

Джерело конституційного права — це зовнішня об’єктивація волі Українського народу і політики Української держави, що передбачає надання їм чи визнання за ними певної юридичної сили у визначеній формі, тобто джерела конституційного права є нормативно-правовим актами (НПА) волевиявлення народу або держави, що мають юридичну силу
За юридичною силою джерела конституційного права поділяються на:
Конституційні Конституція України Єдиний нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили
Акти всеукраїнського референдуму Акти, що мають найвищу юридичну силу
Законодавчі Закони Нормативно-правові акти, що приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу і регулюють найбільш важливі комплекси суспільних відносин у сфері конституційного права
Чинні міжнародні договори України Такі міжнародні договори, що є частиною національного законодавства виключно за умови ратифікації їх Верховною Радою України і лише ті, які регулюють суспільні відносини, що є предметом конституційного права
Підзаконні Постанови та інші НПА ВРУ, укази і розпорядження Президента України; постанови та розпорядження КМУ та НПА інших ЦОВВ; рішення ЦВК і територіальних виборчих комісій; акти реагування Уповноваженого ВР України з прав людини; рішення та висновки КСУ; НПА колишніх СРСР і УРСР Нормативно-правові акти, що виражають волю Українського народу та політику держави, не суперечать Конституції України та законам України і розвивають їх положення
Локальні Нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим і НПА інших суб’єктів місцевого самоврядування Нормативно-правові акти, що приймаються органами влади АРК чи суб’єктами місцевого самоврядування і не можуть суперечити конституційним джерелам

 

Таблиця 42. Конституція України як головне, систематизуюче джерело конституційного права України.

 

Конституція України — єдиний нормативно-правовий акт найвищої сили, який є Основним Законом суспільства і держави, регулює найважливіші суспільні відносини, містить норми прямої дії, має особливий порядок прийняття, внесення до нього захисту, гарантування
Основні характерні ознаки:
1 Конституція за своєю сутністю є Основним Законом (lex fundamentals), що виражає волю Українського народу і політику держави, встановлює цілі, завдання та об’єкти правового регулювання
2 Конституція за своїм змістом має найвищу юридичну силу, тобто є найвищим правовим актом держави
3 норми Конституції є нормами прямої дії; Конституція є основним джерелом національної правової системи, базою поточного законодавства, визначає основні напрями його розвитку
4 Конституція приймається і вводиться в дію відповідно до передбаченої законом спеціальної процедури
5 чинне законодавство передбачає спеціальний механізм правового захисту, гарантування Конституції

 

Таблиця 43. Основні етапи розвитку української державності.

 

Назва і період існування (об’єднання племен) на території України Примітки
Кіммерія (Х–VІІ ст. до н. е.) Існує думка, що кіммерійці лише підійшли до створення держави, але не завершили цей процес
Велика Скіфія (VІІ–ІІІ ст. до н. е.) У літературі утворення скіфської державності датується VІІ ст. до н. е. або ІV ст. н. е., а іноді зовсім заперечується. За найсучаснішими поглядами, скіфи мали «переривчату державність» у VІІ–VІ і V–ІV ст. н. е.
Малі Скіфії:

1) у Криму (ІІІ ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.);

2) у Нижньому Подніпров’ї (ІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.);

3) у Північно-Західному Причорномор’ї (Добруджі) (ІІІ–І ст. до н. е.)

Ряд дослідників вважає, що саме Кримська Скіфія була першим справжнім державним утворенням на українських землях
Сарматська держава (ІІІ ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.) Сарматська державність була подібна до скіфської
Античні держави Північного Причорномор’я:

1) Ольвія (VІІ (VІ) ст. до н. е. — ІV ст. н. е.);

2) Пантікапей (з 479/480 р. до н. е. Боспорське царство) (VІ ст. до н. е. — VІ (VІІ) ст. н. е.);

3) Херсонес Таврійській (V ст. до н. е. — V ст. н. е.);

4) Тіра (VІ ст. до н. е. — ІV ст. н. е.)

Початок колонізації і заснування Березані (Борисфену) 647–646 р. до н. е. З ІІ ст. до н. е. під владою Понтійської держави. У І ст. до н. е. — І ст. н. е. боротьба за самостійність з Римською імперією. І–ІІІ ст. повністю під впливом Римської імперії. ІІІ ст. захоплені готами, ІV ст. — гунами. Надалі поступово втрачають самостійний характер, перетворюються на провінційні міста, за які вели боротьбу Рим, Візантія, готські й гунські племена
Понтійська держава (ІІ–І ст. до н. е.) Держава існувала в Малій Азії у 302 (або 301) — 64 р. до н. е.
Римська імперія (провінції Мезія і Віфінія-Понт) (І ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е. (з перервами)) Римські гарнізони були у Херсонесі, Ольвії та Тірі. Ряд боспорських правителів мали титул «друга і союзника» Риму. Традиційна дата падіння Західної Римської імперії 476 р.
Готський союз (ІІІ–ІV ст.) Під натиском гунів готи відійшли на Балкани і далі — у південно-західну і західну Європу, а частково в Крим
Гуни (ІV–V ст.) Найбільшої могутності гуни досягли за правління Аттіли (434–453 рр.). Згодом племена гунів влилися у Волзьку Булгарію і Хозарський каганат
Візантія, Візантійська імперія (V–ХІІ ст.) Держава існувала у ІV–ХV ст. З V ст. під її владою перебували Херсонес і деякі інші сучасні українські землі
Хозарський каганат (VІІ–Х ст.) У різні часи хозари володіли Кримом, Таманським півостровом та деякими іншими відібраними у Візантії землями
Київська Русь (ІХ–ХІІ ст.) Назва «Київська Русь» дана вченими. Мешканці цієї держави казали, що вони живуть у «Руській землі»
Руські князівства періоду феодальної роздробленості, серед них — Галицько-Волинське князівство (ХІІ–ХІV ст. 1199–1340 рр.) У середині ХІІ ст. на місті колишньої єдиної держави було 15 князівств, на поч. ХІІІ ст. (перед Батиєвою навалою) — близько 50, а в ХІV ст. — близько 250
Угорське королівство (ХІ–ХVІ ст.) Держава існувала з Х ст. Включала до свого складу Закарпаття (частину — з другої пол. ХІ ст., решту — з ХІІІ ст.). У 1526 р. держава розділена між Австрією, Туреччиною і Трансільванією
Золота Орда (ХІІІ–ХVІ ст.) До території Золотої Орди безпосередньо входив з українських земель лише Крим. Але більшість руських князівств перебувало у васальній залежності від Орди
Генуезькі колонії в Криму:

1) Кафа (Феодосія) (1266–1475);

2) Чембало (Балаклава) (1357–1475);

3) Слдайю (Судак) (1365–1475)

Захоплені Туреччиною і її васалом — Кримським Ханством
Польське королівство (ХІV–ХVІ ст.) Польська державність існує з Х ст. Окремі західноукраїнські землі тимчасом захоплювалися Польщею, ще у ХІ ст. польські феодали захопили галицькі і частково волинські землі
Велике князівство Литовське (ХІV–ХVІ ст.) Держава існувала з ХІІІ ст. Українські землі в її складі частково успадковані від Галицько-Волинського князівства, частково відвойованого від Золотої Орди
Молдавське князівство (ХІV–ХVІІІ ст.) Держава виникла в ХІV ст. (1359 р.). Включала українські землі Північної Буковини, що раніше входили до Галицько-Волинського князівства. З 1456 р. у васальній залежності від Туреччини. У 1744 р. уступила Буковину Австрії. У 1862 р. стала частиною Румунії
Московське велике князівство, Московське царство, Російська імперія (ХІV ст. — 1917р.) Московське князівство існує з ХІІІ ст., Московське велике князівство — з ХІV ст., Московське царство (Російська централізована держава) — з ХV ст., окремі українські землі (Чернігово-Сіверська та інші) входили до складу Росії, починаючи з ХV–ХVІ ст.
Кримське ханство (ХV–ХVІІІ ст.) Виникло внаслідок державного усамостійнення Кримського улусу Золотої Орди. Було завойоване Росією
Трансільванія (Семигород) (ХVІ–ХVІІ ст.) Виникло як автономне князівство після розпаду Угорського королівства. Включала частину українського Закарпаття. Перебувала у залежності від Туреччини. З 1699 р. перейшла під владу Австрії
Річ   Посполита (ХVІ — ХVІІІ ст.) Наприкінці ХVІІІ ст. розділена між Росією, Австрією і Пруссією
Запорізька Січ (ХVІ — ХVІІІ ст.) Запорізька Січ не була державою, але як автономна військово-політична організація мала багато ознак державності
Українська козацька держава (1648–1654 рр.) У ході національно-визвольної війни на території, підвладній козакам, склалося, якщо не юридично, то фактично автономне державне утворення
Україна — Гетьманщина (1654–1764 рр.) Україна — Гетьманщина була автономним державним утворенням «під рукою» російського царя
Туреччина (Османська імперія) (ХV–ХVІІІ ст.) Держава утворилася в ХІV ст. З ХV ст. установила сюзеренітет над Кримським Ханством, Молдавським князівством і багатьма іншими територіями. На кінець ХVІІІ ст. усі етнічні українські землі перейшли від Туреччини до Росії або Австрії
Австрія, Австро-Угорщина (з 1867 р.)

(ХVІІІ ст. — 1918 р.)

Набула державної самостійності у ХІІ ст. Входила до складу Священної Римської імперії. З 1804 р. — Австрійська імперія. У ХVІІІ ст. приєднала українські землі Галичини і Буковини
Російська республіка (Тимчасовий уряд) (1917 р.) Влада перейшла до Тимчасового уряду в результаті Лютневої революції в Росії
Українська Народна Республіка (Центральна Рада) (1917–1918 рр.) Держава проголошена ІІІ Універсалом Центральної Ради в листопаді 1917 р.
Радянська Україна (Українська Народна Республіка, Українська Соціалістична Радянська Республіка, Українська Радянська Соціалістична Республіка) (1917–1991 рр.) Радянська влада проголошена 12 (25) грудня 1917 р. У 1918–1920 рр. існувала паралельно з УНР (Центральної Ради), Українською Державою і УНР (Директорії). З 1922 р. — у складі СРСР
Українська Держава (гетьманат П. П. Скоропадського) (1918 р.) Держава перебувала під контролем німецької окупаційної адміністрації
Українська Народна Республіка (Директорія) (1918–1920 рр.) Під владою Директорії перебували лише невеликі частини території України. З кінця 1919 р. державні структури Директорії розміщувалися здебільшого на території, підвладній Польщі
Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1919 рр.) 22 січня 1919 р. об’єдналась з УНР (Директорії) і перетворилась на Західну область УНР. З червня 1919 р. землі ЗУНР окуповані Польщею
Друга Річ Посполита (буржуазна Польща) (1918–1939 рр.) З першого дня існування претендувала на західноукраїнські землі. За умовами Варшавського (1920 р.) і Ризького (1921 р.) договорів включала західноукраїнські землі
Королівство Румунія (1918–1940 рр.) Незалежність держави проголошено 1877 р., а статус королівства — 1881 р. У листопаді 1918 р. окупувала Північну Буковину, яку разом з іншими землями повернула на вимогу СРСР лише в 1940 р.
Чехословацька Республіка (1919–1939 рр.) Держава проголошена 1918 р. З 1919 р. включала закарпатські українські землі як формально автономний край «Підкарпатська Русь». Держава була окупована фашисткою Німеччиною
Карпатська Україна (1939 р.) Незалежність колишнього автономного краю Чехословаччини була проголошена сеймом Карпатської України 15 березня 1939 р. Але ново проголошена держава протягом кількох наступних днів була окупована угорськими військами
Україна (з 1991 р.) Незалежність держави проголошена 24 серпня 1991 р. і підтверджена референдумом 1 грудня 1991 р.

 

Таблиця 44. Поняття громадянства. Основні способи набуття громадянства.

 

Громадянство — необмежений у процесі і часі правовий зв’язок особи з державою, який обумовлює поширення на неї всіх конституційних прав, свобод та обов’язків і змушує державу захищати права та законні інтереси своїх громадян як на своїй території, так і за її межами
Способи набуття:
За народженням (ґрунтується на одному з двох принципів) Принцип права крові

(jus sanguinis)

Означає, що особа набуває громадянство батьків незалежно від місця народження (притаманний законодавству більшості держав світу)
Принцип права ґрунту

(jus soli)

Означає, що особа набуває громадянство держави, на території якої народилася, незалежно від громадянства батьків (притаманний законодавству США та латиноамериканських держав)
Внаслідок прийняття до громадянства (натуралізація) Акт прийняття до громадянства (підстава) певної держави іноземця чи особи без громадянства (відбувається у випадках: набуття громадянства особою, яка його не має (апатридом); зміни громадянства; суміщення, або кумуляції, за якою особа зберігає колишнє громадянство і набуває нове)
Здійснюються, як правило, з урахуванням умов, передбачених законом (відповідний термін проживання зацікавленої особи на території даної держави, її майновий стан, родинні зв’язки тощо)
Внаслідок репатріації Означає повернення емігрантів — осіб, які добровільно або примусово залишили батьківщину і виїхали в іншу країну на постійне чи тривале проживання, з поновленням їх у правах громадянства
Внаслідок оптації Означає, у міжнародному праві, — добровільний вибір громадянства при зміні державою, громадянином якої особа була, території (оптанти можуть, на власний розсуд, або зберегти громадянство своєї держави, або набути громадянства держави, до якої, за оптації, переходить територія)

 

Таблиця 45. Підстави припинення громадянства.

 

Припинення громадянства
  • Внаслідок виходу з громадянства України.
  • Внаслідок втрати громадянства України.
  • За підставами, передбаченими договорами України
Підстави втрати громадянство України
  • Якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.
  • Якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому законом, документи про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього.
  • Якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство.
  • Якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.
  • Якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави

 

Таблиця 46. Міжнародні стандарти у сфері прав людини.

 

Міжнародний білль про права людини  
Складові
Загальна декларація прав людини
  • Прийнята ГА ООН резолюція 217 (ІІІ) у Парижі 10 грудня 1948 р. (Українська РСО утрималась при голосуванні за Декларацію);
  • складається з преамбули та 30 статей, що містять основні права і свободи;
  • проголосила всіх людей вільними та рівними у своїй гідності і правах;
  • є першим міжнародним документом, в якому найповніше викладено перелік прав людини;
  • не є юридично обов’язковим документом, проте відбиває загальну домовленість народів світу;
  • є моральним зобов’язанням для членів міжнародного співтовариства;
  • стала складовою частиною так званої Хартії прав людини
Міжнародний пакт про громадські і політичні права
  • Прийнята ГА ООН резолюція 2200А (ХХІ) 16 грудня 1966 р.;
  • складається з преамбули, 5 частин, 53 статей;
  • має обов’язкову силу для держав, які його ратифікували чи приєдналися до нього;
  • кожна держава зобов’язується поважати та забезпечувати права, що містяться у Пакті;
  • ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р., набув чинності для України — 23 березня 1976 р.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права
  • Прийнятий ГА ООН резолюція 2200А (ХХІ) 16 грудня 1966 р.;
  • складається з преамбули, 5 частин, 31 статі;
  • має обов’язкову силу для держав, які його ратифікували чи приєдналися до нього;
  • кожна держава зобов’язується у межах наявних ресурсів вживати заходів для того, щоб поступово забезпечити визнані у Пакті права;
  • ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р., набув чинності для України — 3 січня 1976 р.

 

Таблиця 47. Права і свободи людини: поняття та загальна характеристика.

 

Права і свободи людини — її певні можливості, які:

а) необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах;

б) об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства;

в) мають бути загальними та рівними для всіх людей

Загальна характеристика
1 Вони визначають засади правового захисту особи; людина (як суб’єкт прав і свобод) у цьому розумінні виступає як фізична особа
2 Вони належать людині від народження, а тому є природними і невідчужуваними, а отже, пов’язані з самою людиною, її існуванням і розвитком
3 Вони є необхідним елементом громадянського суспільства та правової держави
4 Вони мають домінантне значення, бо поширюються на всіх людей, які проживають у тій чи іншій державі
5 Вони закріплені у національному законодавстві — конституціях країн
6 Вони визнані міжнародним співтовариством, тобто знайшли відображення у численних міжнародних актах: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р.); Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.)
7 Вони засновані на принципах свободи, рівності та справедливості й мають універсальний характер
8 Вони забезпечуються національними засобами правового захисту, а також за допомогою міжнародної процедури в рамках ООН та інших міжнародних організацій, міжнародних судових органів тощо
9 Боротьба з порушенням цих прав є важливим напрямом міжнародного співробітництва й має два аспекти:

а) виховання поваги до прав людини і сприяння їх здійсненню;

б) усунення грубих порушень прав людини

До прав і свобод людини відносять:
Право на життя Право на недоторканність приватного життя, особистої і сімейної таємниці, захист своєї честі і гідності, свободи совісті й віросповідання Право на незастосування до особи тортур, насилля або іншого жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання Право на судовий захист, правосуддя і пов’язані з ним інші процесуальні права тощо

 

Таблиця 48. Конституційні обов’язки громадян України.

 

Конституційні обов’язки громадян України Стаття
1 Неухильно додержуватися Конституції України та законів ч. 1 ст. 68
2 Не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей ч. 1 ст. 68
3 Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України ч. 1 ст. 65
4 Шанування державних символів України (прапор, гімн, герб) ч. 1 ст. 65
5 Не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані громадянином збитки ст. 66
6 Зобов’язання сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом ч. 1 ст. 67
7 Подавати усім громадянам щорічно до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом ч. 2 ст. 67
8 Зобов’язання батьків утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітніх дітей — піклуватися про своїх непрацездатних батьків ч. 2 ст. 51
9 Здобуття обов’язкової повної загальної середньої освіти ч. 2 ст. 53
Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки (ч.1 ст. 57) Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 57) Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, не є чинними (ч. 3 ст. 57)
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

ч. 2 ст. 68 Конституції України

 

Таблиця 49. Міжнародні засоби захисту прав людини.

 

Органи ООН, які займаються питаннями прав людини
Генеральна Асамблея ООН
  • Сприяє міжнародному співробітництву в галузі здійснення прав людини і основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії;
  • проводить дослідження і надає рекомендації щодо здійснення і поваги прав людини, приймає відповідні резолюції з конкретних питань захисту прав людини;
  • приймає і відкриває для ратифікації міжнародні багатосторонні договори з прав людини, які переважно іменуються конвенціями
Комісія з прав людини ЕКОСОР ООН
  • Функціональний орган Економічної і соціальної ради ООН, утворення (16.02.1946 р.) для надання допомоги Раді у здійсненні покладених на неї Статутом ООН завдань щодо захисту прав людини;
  • подає ЕКОСОР пропозиції, рекомендації та доповіді стосовно: Міжнародної хартії прав людини і громадянина; міжнародних декларацій або конвенцій про громадянські свободи, права жінок, свободу інформації та ін.; захисту національних меншин;
  • входять представники 53 держав-членів ООН, які обираються ЕКОСОР строком на 3 роки, а сесії Комісії проводяться раз на рік у Женеві (Швейцарія);
  • у її складі діє експертний орган — підкомісія для попередження дискримінації прав та захисту меншин (26 експертів)
Центр із прав людини
  • Підрозділ Секретаріату ООН, який допомагає ГА ООН, ЕКОСОР ООН, Комісії з прав людини і решті органів ООН, які займаються проблемами захисту прав людини і основних свобод;
  • запроваджує дослідження в галузі прав людини, стежить за здійсненням прав людини, готує доповіді з цих питань;
  • керує програмою консультативного обслуговування політичної допомоги в галузі прав людини, координує зв’язки з неурядовими організаціями, збирає і розповсюджує інформацію, готує публікації;
  • знаходиться у відділенні ООН у Женеві, має відділення з прав людини в Нью-Йорку
Верховний комісар ООН із прав людини
  • посадова особа ООН, яка безпосередньо відповідальна за діяльність цієї організації у галузі прав людини (посада засновника ГА ООН 20.12.1993 р.);
  • головне завдання — координація всіх програм ООН у галузі прав людини;
  • забезпечує ділове співробітництво між органами ООН у галузі прав людини
Міжнародний суд ООН
  • функціонує на підставі статуту — складової частини Статуту ООН;
  • складається з 15 суддів, які обираються строком на 9 років (оновлення складу Суду відбувається на одну третину кожні три роки), місце розташування — Гаага (Нідерланди);
  • розглядає справи, сторонами яких є лише держави, забезпечує представництво найголовніших форм цивілізації та основних правових систем світу

 

Таблиця 50. Державна влада в Україні. Функції законодавчої, виконавчої, судової влади.

 

Державна влада — це політична влада, яка реалізується через державні органи за допомогою юридичних норм.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

(ст. 6 Конституції України)

Функціональне призначення
законодавчої влади виконавчої влади судової влади
це формування правових норм життя держави і суспільства це організація державно-владної, виконавчо-розпорядчої, підзаконної діяльності спеціально   створеним це застосування прийнятих органом законодавчої влади законів та інших нормативно-правових актів до конкретних життєвих ситуацій і цим забезпечення верховенства права у житті суспільства
Структурно-законодавча влада є сукупністю повноважень (функцій)щодо прийняття законів та інших правових актів, а також організаційних форм їх реалізації Структурно-виконавча влада є сукупністю повноважень і функцій щодо управління державою та регулювання найважливішими процесами суспільного розвитку шляхом реалізації законів та інших нормативно-правових актів держави Структурно-судова влада є сукупністю повноважень і функцій щодо розв’язання правових спорів та здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства з метою захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб

 

Таблиця 51. Конституція України про референдуми.

 

Основні положення Конституції України про референдуми
1 Народне волевиявлення здійснюється через … референдум ст. 69
2 Громадяни мають право брати участь … у всеукраїнському та місцевих референдумах ч. 1 ст. 38
3 Право голосу на… референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення 18-ти років ч. 1 ст. 70
4 Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених … Конституцією ч. 1 ст. 72
5 Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як 3 млн. громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як 2/3 областей і менше як по 100 тис. підписів у кожній області ч. 2 ст. 72
6 Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України ст. 73
7 Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії ст. 74
8 До повноважень Верховної Ради України належить:

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 … Конституції

ч. 1 ст. 85
9 Виключно законами України визначаються: 20) організація і порядок проведення … референдумів ч. 1 ст. 92
10 Президент України: 6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 … Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою ч. 1 ст. 106
11 До відання Автономної Республіки Крим належить: 2) організація та проведення місцевих референдумів ч. 1 ст. 138
12 Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органами місцевого самоврядування … забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів… ч. 1 ст. 143

 

Таблиця 52. Вибори як основна форма безпосередньої демократії.

Вибори — це форма безпосередньо демократії, народного волевиявлення, яка передбачає формування складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом голосування
Вибори — це спосіб формування складу колегіальних та інших структур відповідних представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, а також органів управління підприємств, установ та організацій
Форма і спосіб виборів є вільними
означає, що виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні означає, що застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється
Види виборів
Залежно від того, які органи обираються

 

  Залежно від підстав проведення
Вибори народних депутатів України Чергові
Вибори Президента України
Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Позачергові
Вибори депутатів місцевих рад (сільських, селищних, міських, районних, обласних) Повторні
Вибори сільських, селищних та міських голів Проміжні

 

Таблиця 53. Роль і значення парламенту України в системі органів державної влади.

 

Верховна Рада України (парламент) — єдиний орган законодавчої влади в Україні
Роль парламенту України в системі органів державної влади
  • Одержує свої повноваження від народу безпосередньо;
  • є єдиним постійно діючим колегіальним органом законодавчої влади в державі;
  • приймає нормативно-правові акти (Конституцію і закони України), які мають вищу юридичну силу і є обов’язковими для органів виконавчої і судової влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, громадян тощо;
  • виступає як представницький орган всього народу;
  • є пріоритетним органом у системі органів державної влади
Сутність українського парламенту Це представницький орган народу України
Зміст представницької функції українського парламенту У вираженні на загальнонаціональному рівні різних політичних, економічних, суспільних інтересів та їх узгодження
Завдання українського парламенту
  • Всебічно виражати загальнодержавні і регіональні інтереси політичного, економічного, соціального і культурного характеру;
  • слугувати каналом зв’язку між державою і народом;
  • бути насамперед форумом нації, де протилежні інтереси узгоджуються в єдину волю народу і набувають форми закону;
  • всебічно впливати на інші органи державної влади і місцевого самоврядування, на політичні партії і політичну систему в цілому, на виборчу систему і форму держави, на безпосередню і представницьку демократію, на розвиток парламентського права і конституційне право в цілому, на державу і суспільство

 

Таблиця 54. Особливості правового статусу Президента України за Конституцією України.

 

Президент України — глава держави.

(ч. 1 ст. 102 Конституції України)

Президент України є гарантом
  • державного суверенітету;
  • територіальної цілісності України;
  • додержання Конституції України;
  • додержання прав і свобод людини і громадянина
Президент України забезпечує
  • державну незалежність;
  • національну безпеку держави;
  • правонаступництво держави

Таблиця 55. Виконавча влада України: поняття та система органів виконавчої влади.

 

Виконавча влада в Україні — система державних органів і посадових осіб, що здійснюють повноваження та функції з управління державою
Система органів виконавчої влади
Кабінет Міністрів України
  • Вищий орган в системі органів виконавчої влади;
  • відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України;
  • входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри
Система центральних органів виконавчої влади
  • Міністерства;
  • державні комітети (державні служби);
  • центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом
Система місцевих органів виконавчої влади
  • Органи виконавчої влади загальної компетенції — Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;
  • органи спеціальної — галузевої та функціональної компетенції, які безпосередньо підпорядковані центральним органом виконавчої влади та перебувають у підпорядкуванні водночас і центральному, і місцевому органу виконавчої влади
Органи місцевого самоврядування
  • Їм можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ч. 3 ст. 143 Конституції України);
  • підконтрольні відповідним органам виконавчої влади з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади (ч. 4 ст. 143 Конституції України)

 

Таблиця 56. Система місцевого самоврядування в Україні.

 

СИСТЕМА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ
Територіальна громада
  • жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;
  • є первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень
Сільська, селищна, міська рада
  • представницький орган місцевого самоврядування — виборний орган, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування;
  • строк повноважень ради — 4 роки; посадовою особою відповідної ради є секретар
Сільський, селищний, міський голова
  • є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста;
  • обирається відповідно територіальною громадою строком на 4 роки і здійснює свої повноваження на постійній основі
Виконавчі органи сільської, селищної, міської ради
  • це органи, які створюються відповідними радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених чинним законодавством;
  • до них належать виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи, які підпорядковані і підзвітні відповідним радам
Районні та обласні ради
  • є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними та міськими радами;
  • строк повноважень ради — 4 роки; посадовою особою відповідної ради є голова
Органи самоорганізації населення це будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення, наділені частиною власної компетенції, фінансів, майна
Районні та міські ради У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до чинного законодавства можуть утворюватися районні і міські ради, які, у свою чергу, утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету

 

Таблиця 57. Місце органів судової влади в системі державних органів України.

 

Органи судової влади в Україні — система державних органів, які здійснюють правосуддя, тобто розв’язують суперечності, що виникають у процесі правовідносин
Система судових органів
Конституційний Суд України Суди загальної юрисдикції
є єдиним органом конституційної юрисдикції утворюють єдину систему судів
покликаний приймати рішення та робити висновки про відповідність правових актів та міжнародних договорів до Конституції, давати офіційне тлумачення Конституції та інших законів України, а також робити висновки з інших питань, передбачених Конституцією здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення на судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ

 

Суди: поняття та завдання

1 Суди належать до системи органів державної влади
2 Суди є органами судової влади, а їх юрисдикція поширена на всі різновиди правовідносин
3 Суди, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права покликані забезпечувати захист гарантованих Конституцією та іншими законами України прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, інтересів суспільства та держави
4 Суди є найголовнішими правоохоронними органами — органами правосуддя
5 Суди покликані сприяти підтриманню правопорядку в державі та суспільстві

 

Таблиця 58. Правоохоронні органи України: поняття, риси, система.

 

Правоохоронні органи України — державні органи, основною (спеціальною) функцією яких є забезпечення законності та охорона правопорядку, боротьба з правопорушеннями, охорона законних прав та інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства і держави в цілому
Система правоохоронних органів
Органи Систему складають
1 Органи прокуратури Генеральна прокуратура України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжнародні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури (регіонів, ВМС, гарнізонів)
2 Органи внутрішніх справ МВС України; Головні управління МВС України в АРК та Києві й Київській області; управління й відділи МВС України в областях, районах і містах; міліція, внутрішні війська, органи слідства і дізнання, Державна автомобільна інспекція, спецпідрозділи, навчальні установи
3 Органи служби безпеки Центральне управління СБУ, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки АРК, органи військової контррозвідки, військові формування, навчальні, науково-дослідні, інші заклади СБУ
4 Митні органи Державна митна служба України; регіональні митниці; митниці; митні пости; спеціалізовані митні установи та організації, митні лабораторії, митна варта
5 Органи держаної податкової служби Державна податкова адміністрація України; державні податкові адміністрації АРК, областей, міст Києва і Севастополя; державні податкові інспекції в містах і районах; податкова міліція
6 Органи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України Головне управління; Центральне управління Служби правопорядку по місту Києву і Київській області та територіальні управління; зональні відділи (відділення); підрозділи Служби правопорядку: охорони військових об’єктів; патрульно-постової служби; безпеки дорожнього руху; дізнання; спеціального призначення.
7 Органи державної прикордонної служби Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону; його територіальні органи; морська охорона; прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону.
8 Органи державної контрольно-ревізійної служби Головне контрольно-ревізійне управління, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах, містах і районах у містах.
9. Органи державної лісової охорони Державне агентство лісових ресурсів України; Республіканський комітет АРК по лісовому і мисливському господарству; обласні управління лісового та мисливського господарства; державні підприємства, які входять до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України
10 Інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції
Характерні риси правоохоронних органів
  • володіють державно-владними повноваженнями для виконання правоохоронних функцій;
  • наділені можливістю безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (затримання особи, арешт тощо);
  • здійснюють правоохоронну діяльність лише на основі закону, у встановленому ним порядку, а також під особливим державним контролем і наглядом

 

 

Таблиця 59. Міліція в Україні: статус, основні завдання та підрозділи.

 

Міліція в Україні — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань
Підрозділи
  • кримінальна міліція;
  • кримінальна міліція у справах неповнолітніх;
  • міліція громадської безпеки;
  • місцева міліція;
  • транспортна міліція;
  • державна автомобільна інспекція;
  • міліція охорони;
  • судова міліція;
  • спеціальна міліція («Беркут», «Сокіл», «Титан»)
Основні завдання міліції
  • забезпечення особистої безпеки громадян; захист їхніх прав, свобод і законних інтересів;
  • присікання правопорушень та запобігання їх скоєнню;
  • охорона і забезпечення громадського порядку;
  • виявлення і розкриття злочинів та розшук осіб, які їх скоїли;
  • забезпечення безпеки дорожнього руху;
  • захист власності від злочинних посягань;
  • виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень
Діяльність міліції визначають
  • Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 р.) зі змінами і доповненнями);
  • Положення «Про Міністерство внутрішніх справ України»;
  • Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»

 

Таблиця 60. Служба безпеки України.

 

Служба безпеки України (СБУ) — це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Діяльність СБУ регулюється Законом «Про Службу безпеки України»

 

Завдання СБУ

 

Захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань із боку окремих організацій, груп, осіб Запобігання, виявлення, присікання і розкриття злочинів, що створюють загрозу інтересам України

 

Таблиця 61. Прокуратура в Україні та її місце в системі органів державної влади.

 

Прокуратура України — самостійний централізований орган, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, що передбачені законом
Правова основа організації і діяльності органів прокуратури Конституція, Закон України «Про прокуратуру», кримінальне-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, виправно-трудове, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори та угоди
Місце прокуратури в системі органів державної влади
  • Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади.
  • Правоохоронна діяльність прокуратури є елементом втілення обов’язку держави з утвердження та забезпечення прав і свобод людини, відповідає вітчизняним традиціям здійснення нагляду за виконанням правових норм.
  • Дієвий механізм організм органів прокуратури — один з гарантій законності та правопорядку, він сприяє реалізації принципу верховенства права, що є основним у правовій державі
Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження правопорядку і має своїм завданням: захист від неправомірних посягань закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень
захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини і громадянства
захист від неправомірних посягань основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення

 

Схема 13. Функції прокуратури.

 

Функції прокуратури
Підтримання державою обвинувачень у суді Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених законом Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням свободи громадян

 

Таблиця 62. Прокурор України.

Кадри органів прокуратури

Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості
На посади прокурорів АРК, областей, міст Києва та Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше 7 років
На посади міських і районних прокурорів призначаються особи віком не молодше 25 років, зі стажем роботи р органах прокуратури або на судових посадах не менш як 3 роки
Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту
Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до 1 року
Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури складають Присягу працівника прокуратури
Прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюють класні чини (їх 10) відповідно до посад, які вони обіймають, і стажу роботи
Високою нагородою працівника прокуратури за тривалу, сумлінну і бездоганну службу в органах прокуратури є нагрудний знак «Почесний працівник прокуратури України»
Дисциплінарним стягненням щодо прокурорсько-слідчих працівників, працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури є:

1) догана;

2) пониження в класному чині;

3) пониження в посаді;

4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»;

5) звільнення;

6) звільнення з позбавленням класного чину

 

Таблиця 63. Повноваження прокурора України.

 

Повноваження прокурора
1 Безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити в приміщення органів державної влади, органів місцевого самоврядування тощо; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки
2 Вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержавши інформацію про стан законності і заходи щодо їх забезпечення
3 Вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності
4 Викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону
5 Опротестувати акти Прем’єр-міністра України, КМУ, Ради міністрів АРК, міністрів та інших ЦОВВ, виконавчих органів місцевих рад, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також рішення і дії посадових осіб
6 Вносити подання або протест на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень
7 Порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення
8 Давати приписи про усунення очевидних порушень закону
9 Вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадових осіб про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли
10 Звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, а також підприємств та інших юридичних осіб

 

Таблиця 64. Поняття нотаріату. Органи та посадові особи, які здійснюють нотаріальні функції.

 

Схема 14. Нотаріус. Права і обов’язки нотаріуса.

 

Н О Т А Р І У С ним може бути: 1) громадянин України; 2) який має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут); 3) пройшов стажування протягом 6 місяців у державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займався приватною нотаріальною практикою; 4) склав кваліфікаційний іспит; 5) одержав свідоцтво про право займатися нотаріальною практикою
має право вимагати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій
складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз’яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру
зобов’язаний здійснювати свої професійні обов’язки відповідно до Закону «Про нотаріат» і професійної присяги
сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійснення їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана на їхню шкоду
зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальний дій
відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам
може об’єднуватись у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації
мати стажиста; ним може бути особа, яка має вищу юридичну освіту (університет, академія, інститут)
не може перебувати у штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім тієї, яка передбачена Законом «Про нотаріат», а також викладацької і наукової у вільній від роботи час

 

Таблиця 66. Адвокатура: поняття та організаційні форми. Види адвокатської діяльності.

 

Адвокатура — це добровільне професійне громадське об’єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу
Принципи діяльності адвокатури Організаційні форми діяльності адвокатури
  • верховенство закону;
  • незалежність;
  • гуманізм;
  • демократизм;
  • конфіденційність
  • адвокатські об’єднання (бюро, колегії, фірми, контори тощо) діють відповідно до Закону «Про адвокатуру» та статутів;
  • адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності;
  • реєстрація адвокатських об’єднань проводиться у Міністерстві юстиції України ;
  • адвокатські об’єднання є юридичними особами
Функції адвокатів
1 дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства
2 складають заяви, скарги та інші документи правового характеру
3 посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть
4 здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами
5 подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям
6 здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб
7 виконують свої обов’язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства

 

Схема 15. Організаційно-правові засади діяльності адвоката.

 

А Д В О К А Т ним може бути: 1) громадянин України; 2) який має вищу юридичну освіту; 3) стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше 2-х років; 4) склав кваліфікаційні іспити; 5) одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; 6) прийняв Присягу адвоката України
не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державного управління
має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори
може мати помічника (помічників), який має вищу юридичну освіту, може виконувати доручення у справах, які знаходяться у провадженні адвоката
при здійсненні своїх професійних обов’язків, зобов’язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб
його професійні права, честь і гідність охороняються законом, а кримінальна справа проти нього може бути порушена лише Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурором АРК, області, Києва і Севастополя
зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з яких громадянин або юридична особа звертались до нього, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних ним при здійсненні своїх професійних обов’язків
оплата його праці здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом
несе дисциплінарну відповідальність, тобто до нього можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

  • попередження;
  • зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до 1 року;
  • анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю

 

Фінансове право

 

Таблиця 67. Фінансове право.

 

Фінансове право — сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у процесі зібрання, розподілу та використання органами державної влади та органами місцевого самоврядування коштів із метою забезпечення виконання покладених на ці органи завдань
Система фінансового права включає:
Бюджетне право Податкове право Банківське право
Предмет регулювання:
1 Бюджетна система України, порядок доходів та видатків
2 Порядок підготовки, прийняття і виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів
3 Система оподаткування
4 Засади створення фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків
5 Порядок державного фінансування і кредитування
6 Статус національної валюти, а також статуси іноземних валют на території України
7 Порядок випуску та обігу державних цінних паперів

 

Таблиця 68. Фінансові правовідносини: поняття, структура, особливості.

 

Фінансові правовідносини — врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, що виникають у процесі здійснення фінансової діяльності держави
Структура фінансових відносин:
Суб’єкти
  • держава в цілому або уповноважені нею фінансові органи та кредитні установи, які реалізують у цих відносинах свої владні повноваження;
  • фізичні та юридичні особи, що є джерелом накопичення державних коштів через податкові правовідносини
Об’єкти гроші або грошові зобов’язання у зв’язку з утворенням, розподілом та використанням централізованих чи децентралізованих фондів коштів (фінансових ресурсів)
Зміст
  • діяльність уповноважених державних органів щодо створення, розподілу та використання державних коштів та здійснення контролю за додержанням законності в цій сфері;
  • через матеріальні правовідносини реалізуються права та обов’язки суб’єктів з отримання, розподілу та використання фінансових ресурсів;
  • через процесуальні правовідносини відбувається отримання державою у своє розпорядження фінансових ресурсів, їх розподіл та використання
Юридичний факт юридичні акти (закони або інші нормативні акти), якими визначаються права та обов’язки суб’єктів, що викликають виникнення, зміну та припинення фінансових правовідносин
Особливості
  • вони мають публічний та імперативний характер;
  • вони є юридичною формою виявлення та закріплення фінансових відносин;
  • вони мають державно-владний та майновий характер;
  • вони побудовані на принципі нерівності сторін

 

Таблиця 69. Джерела фінансового права.

  1. Конституція України
Встановлює обов’язок щодо сплати податків і зборів у порядку та розмірах, встановлених законодавством (ст. 67)
Закріплює регулювання відносин у сфері бюджету, податків, грошової системи виключно законами України (ст. 92 ч. 2)
Визначає принципи побудови бюджетної системи України (ст. 95)
Встановлює бюджетний період (ст. 96)
Визначає компетенцію Рахункової палати України (ст. 98)
Визначає компетенцію у сфері фінансової діяльності Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (ст. 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування (ст. 142, 143)
  1. Бюджетний кодекс України
  2. Закони України
«Про систему оподаткування»

«Про Рахункову палату»

«Про Державну податкову службу в Україні»

«Про банки і банківську діяльність» тощо

 

Таблиця 70. Бюджет: поняття та складові частини.

Бюджет — формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Затверджується Верховною Радою України і набуває сили закону, який у грошовій формі покладає на державні органи обов’язки з мобілізації коштів та надає повноваження на їх витрачення.

За своєю суттю бюджет — затверджений в установленому порядку розпис:

доходів видатків
усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансфери, дарунки, гранти) кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум
Складові бюджету
Загальний фонд бюджету Спеціальний фонд бюджету
Усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду Бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень
Усі витрати бюджету за рахунок надходження до загального фонду бюджету Гранти або дарунки, одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету
Фінансування загального фонду бюджету Різниця між доходами і видатками спеціального фонду бюджету

 

Таблиця 71. Бюджетна система України.

Бюджетна система України — сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права
Бюджетна система України складається з:
Державного бюджету Місцевих бюджетів
Бюджет АРК, області, районі бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування Бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань
Показники зведеного бюджету України
  • Державного бюджету України;
  • зведеного бюджету Автономної Республіки Крим;
  • включає показники бюджету АРК, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення;
  • зведених бюджетів областе;
  • включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів міст обласного значення цієї області;
  • зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району;
  • зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу;
  • зведений бюджетів Києва і Севастополя
Бюджетна система України ґрунтується на принципах
  • єдності;
  • збалансованості;
  • самостійності;
  • повноти;
  • обґрунтованості;
  • ефективності;
  • субсидіарності;
  • цільового використання бюджетних коштів;
  • справедливості і неупередженості;
  • публічності та прозорості;
  • відповідальності учасників бюджетного процесу

 

Таблиця 72. Бюджетний процес та його учасники.

 

Бюджетний процес — регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України
Стадії бюджетного процесу
1 Складання проектів бюджетів
2 Розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети
3 Виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети
4 Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього
На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється
Фінансовий контроль і аудит Оцінка ефективності використання бюджетних коштів
Бюджетні повноваження
  • Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями.
  • Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов’язки учасників бюджетних правовідносин.
  • Контроль за додержанням бюджетного законодавства здійснюють: Верховна Рада України; Комітет Верховної Ради України з питань бюджету; Рахункова палата; Міністерство фінансів України; Державне казначейство України; органи Державної контрольно-ревізійної служби України; органи влади АРК; місцеві органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування

 

Таблиця 73. Податкова політика України: загальна характеристика.

 

Податкова політика в Україні — діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування у галузі встановлення та збирання податків і зборів (обов’язкових платежів), яка реалізується через визначення:
1 платників податків та інших обов’язкових платежів
2 об’єктів оподаткування і ставок податків
3 видів податків, зборів та інших обов’язкових платежів, що справляються на території України
4 місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів
5 основних принципів надання пільг і звільнення від оподаткування
Засадами податкової політики в Україні є:
1 стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності
2 обов’язковість сплати податків та інших обов’язкових платежів
3 рівнозначність і пропорційність
4 рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації
5 соціальна справедливість
6 стабільність
7 економічна обґрунтованість
8 рівномірність сплати
9 компенсації
10 єдиний підхід
11 доступність
Відповідно до Конституції України:
усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порідку, встановленому законом кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом

 

Таблиця 74. Основні ознаки та функції податків.

 

Податок — обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку й на умовах, визначених законодавчими актами про оподаткування  
Основні ознаки:
1 примусовість і обов’язковість, тобто відсутність у платника вибору (платити чи не платити) і встановлення відповідальності за ухилення від сплати податку
2 безоплатність, тобто спрямованість коштів від платника до держави, відсутність зустрічних зобов’язань з боку держави
3 безумовність, тобто сплата податку без виконання будь-яких дій з боку держави
4 нецільовий характер, відсутність чітких вказівок щодо напрямів використання надходжень від податку
5 розподіл коштів від конкретних податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами
6 безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, не повертаються до платників
Основні функції
1 фіскальна наповнення бюджетів усіх рівнів
2 контрольна перевірка ефективності функціонування податкової системи
3 розподільча розподіл частини національного доходу за різними галузями задоволення суспільних потреб
4 регулююча забезпечення стимулювання одних галузей суспільного виробництва та стримування інших

 

Таблиця 75. Види податків.

 

Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України
1 податок на додану вартість
2 акцизний збір
3 податок на прибуток підприємств
4 податок на доходи фізичних осіб
5 мито
6 державне мито
7 податок на нерухоме майно (нерухомість)
8 плата (податок) за землю
9 ренті платежі
10 податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів
11 податок на промисел
12 збір на геологорозвідувальні роботи
13 збір на спеціальне використання природних ресурсів
14 збір за забруднення навколишнього природного середовища
15 збір до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення
16 збір на обов’язкове соціальне страхування
17 збір на обов’язкове державне пенсійне страхування тощо
Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України
1 податок з реклами
2 комунальний податок
3 готельний збір
4 збір за паркування автотранспорту
5 ринковий збір
6 збір на видачу ордера на квартиру
7 курортний збір
8 збір на участь у бігах на іподромі
9 збір за виграш на бігах на іподромі
10 збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі
11 збір за право використання місцевої символіки
12 збір за право проведення кіно- і телезйомок
13 збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотереї
14 збір за проїзд на території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон
15 збір на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг
16 збір з власників собак
17 екскурсійно-туристичний збір

 

Таблиця 76. Права, обов’язки та відповідальність платників податків.

Обов’язки платників податків
1 Вести бухгалтерський облік і складати звітність про фінансово-господарську діяльність та зберігати її у терміни, визначені законом
2 Подавати до податкових органів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов’язані з обчисленням і сплатою податків і зборів
3 У визначені законом терміни сплачувати належні суми податків і зборів
4 Допускати посадових осіб податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів та для перевірок із питань обчислення і сплати податків
5 Давати письмові пояснення з усіх питань, що виникають під час перевірки
6 Підписати акт про проведення перевірки
7 Виконувати вимоги щодо усунення порушень
Права платників податків
1 Подавати державним податковим органам документи, що підтверджують їх право на пільги з оподаткування
2 Ознайомлюватися з актами перевірок і одержувати їхні копії
3 Оскаржувати рішення та дії державних податкових органів і посадових осіб
Відповідальність платників податків
1 Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів тягне кримінальну відповідальність (ст. 212 КК України)
2 Несплата чи неповна сплата до бюджетів суб’єктами господарської діяльності обов’язкових платежів, залежно від того, умисно чи з необережності вона допущена, тягне за собою:

а) застосування штрафних санкцій (штрафу), що накладаються контролюючими органами у разі виявлення самого факту несплати (сплати у не повному обсязі) податку, збору, іншого обов’язкового платежу;

б) сплату пені за несвоєчасне погашення податкового зобов’язання (податку, збору, іншого обов’язкового платежу);

в) адміністративну чи кримінальну відповідальність осіб, винних в умисному ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів

 

Адміністративне право

 

Таблиця 77. Адміністративне право України: поняття, предмети, джерела.

 

Адміністративне право України
в об’єктивному розумінні у суб’єктивному розумінні
сукупність адміністративних правових норм, інститутів і нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері державного управління сукупність закріплених нормами права можливостей людини і громадянина, що реалізуються у сфері державного управління
Предмет адміністративного права

(це суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління)

Відносини між підпорядкованими одне одному державними органами, органами місцевого самоврядування та їх службовцями Відносини між не підпорядкованими одне одному державними органами (між міністерствами, відомствами, між держадміністраціями різних областей Відносини між вказаними органами і недержавними господарськими і соціально-культурними об’єднаннями, підприємствами, установами об’єднаннями чи громадянами
Методи адміністративного права Джерела адміністративного права
  • рекомендації;
  • обов’язкові настанови;
  • заборона певних дій;
  • одноособове і колегіальне приймання рішень;
  • координація діяльності різних установ та осіб;
  • переконання;
  • примус
  • правові звичаї;
  • нормативні договори та нормативно-правові акти;
  • правові акти державного управління, що вміщують адміністративно-правові норми

 

Таблиця 78. Адміністративні правовідносини: поняття та структура.

 

Адміністративні правовідносини — частина суспільних відносин, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб’єктів у сфері державного управління, що призводить до виникнення між такими суб’єктами правових зв’язків державно-власного характеру.

Мають складну будову і включають такі елементи: суб’єкти, об’єкти, зміст правовідносин.

Підставами виникнення, зміни чи припинення адміністративних правовідносин є юридичні факти

Структура адміністративних правовідносин
Суб’єкти фізичні органи, фізичні та юридичні особи, які наділені адміністративно-правовими нормами певним обсягом повноважень у сфері державного управління (державної виконавчої влади) умови, щоб стати суб’єктом адміністративних правовідносин:
1 наявність адміністративно-правової норми, що міститься в джерелах адміністративного права, які передбачають адміністративні права і обов’язки
2 наявність адміністративної правосуб’єктивності (право дієздатності)
3 наявність адміністративного юридичного факту
Об’єкт це сама управлінська діяльність у сфері державного управління (виконавчо-розпорядчої діяльності)
Зміст

(характеризується синтезом фактичного та юридичного змісту)

юридичний зміст — це суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів адміністративних правовідносин, тобто можливості імперативних дій уповноважених суб’єктів і необхідність відповідних дій
фактичний зміст — це сама поведінка суб’єктів адміністративних правовідносин, їх, діяльність, в якій реалізуються суб’єктивні права та юридичні обов’язки
Адміністративні юридичні факти конкретні життєві обставини, передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин

 

Таблиця 79. Особливості адміністративних правовідносин.

 

Адміністративні правовідносини
Основні особливості (ознаки):
1 Вони виникають на основі адміністративно-правових норм
2 Вони характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб’єктами адміністративного права
3 Вони за змістом включають у себе адміністративні суб’єктивні права владного характеру і юридичні обов’язки
4 Вони є видом суспільних відносин державних органів, фізичних або юридичних осіб, організацій та спільностей
5 Здійснення адміністративних суб’єктивних прав або додержання юридичних обов’язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою
Адміністративні правовідносини класифікують за такими критеріями:
1 Залежно від кількості суб’єктів — прості та складні
2 Залежно від дії у часі — довготривалі та короткострокові
3 За змістом поведінки зобов’язаної сторони — пасивні та активні діяння (дія чи бездіяльність)
4 Залежно від функціонального призначення — регулятивні та охоронні
5 За галузевою належністю — матеріальні та процесуальні
6 За сферами управління окремими галузями — соціально-культурною, адміністративно-політичною, економічною та ін.

 

Таблиця 80. Адміністративне правопорушення: поняття, ознаки та юридичний склад.

 

Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи безпосередність, що посягає на охоронювані законом суспільні відносини і за яку законом встановлено адміністративну відповідальність
Основні ознаки:
Суспільна шкідливість означає, що скоєні адміністративні правопорушення посягають на конкретні правовідносини, які охороняються адміністративним законодавством і спричиняють їм шкоду, а водночас і шкоду правопорядку
Протиправність означає, що правопорушення характеризуються як діяння (дія чи бездіяльність) особи (суб’єкта), яке заборонене адміністративним законодавством
Винність означає психічне (внутрішнє) відношення особи (суб’єкта) до вчиненого діяння або його наслідків
Застосування адміністративної відповідальності означає, що за скоєні адміністративні правопорушення до винної особи (суб’єкта) застосовуються передбачені адміністративним законодавством адміністративні стягнення та інші заходи адміністративного примусу
Юридичний склад:
Об’єкт сукупність суспільних відносин (соціальних цінностей), які охороняються нормами адміністративного законодавства від протиправних посягань
Об’єктивна сторона зовнішній вияв протиправної поведінки у формі дії чи бездіяльності, закріпленої нормами адміністративного законодавства
Суб’єкт осудна особа, що досягла на момент скоєння правопорушення деліктоздатного віку, або особа, яка обіймає певну керівну посаду (службова чи посадова особа)
Суб’єктивна сторона внутрішнє психічне ставлення правопорушника до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності) та його суспільно небажаних наслідків (включає вину, мотив і мету поведінки правопорушника)

 

Таблиця 81. Адміністративна відповідальність.

 

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності, спрямований на реагування держави на адміністративне правопорушення, і полягає у застосуванні уповноваженими органами державної влади, їх посадовими особами адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення і законами України.

Адміністративна відповідальність у позитивному (перспективного) розумінні — це відповідальне ставлення суб’єкта адміністративного права до своїх обов’язків та додержання заборон.

Адміністративна відповідальність у ретроспективному (негативному) розумінні — це специфічне правовідношення між державою (її органами, посадовими особами) та суб’єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб’єкт, що його вчинив, а також покладання на правопорушника виду й міри адмінстягнення

  Основні ознаки:  
1 Передбачена і врегульована нормами адміністративного права
2 Настає за скоєння адміністративного простору, тобто порушення адміністративно-правової норми
3 Настає за адміністративні правопорушення з меншим, ніж злочини, ступенем суспільної небезпечності, які не тягнуть кримінальної відповідальності
4 Нормативно визначена і полягає у застосуванні адміністративно-правових санкцій, заходів примусу та інших негативних для правопорушників наслідків
5 Її суб’єктами можуть бути осудні фізичні особи, що досягли 16 років, службові і посадові особи
6 До неї притягують, як правило, уповноважені державою органи виконавчо-розпорядчої влади безпосередньо і лише в окремих випадках суди
7 Вона характеризується публічним державно-правовим характером, наявного у органів, які її застосовують, юрисдикційних повноважень
8 Вона реалізується у визначених законодавством процесуальних формах, тобто передбачає особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності

 

 

Таблиця 82. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх.

 

Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх
1 Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку
2 У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених окремими статтями КУпПА, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах
3 КУпАП передбачає для неповнолітніх більш м’який режим застосування адміністративних стягнень порівняно з дорослими порушниками, напр., до неповнолітніх не застосовується адміністративний арешт)
4

 

За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років мажуть бути застосовані такі заходи впливу:
  1. Зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого.
  2. Застереження.
  3. Догана або сувора догана.
  4. Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
  5. Найпоширенішими правопорушеннями неповнолітніх є дрібне розкрадання майна, дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху, злісна непокора законному розпорядження або вимозі працівнику міліції тощо.
  6. Якщо вчинення неповнолітніми у віці від 16 до 18 років адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена КУпАП, тягне за собою накладання штрафу й у них відсутній самостійний заробіток, то штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.
  7. Справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від 16 до 18 років, розглядають судді районних, міських та інших судів.
  8. При накладенні адміністративного стягнення до неповнолітніх враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, а також обставини, що виключають адміністративну відповідальність

 

Таблиця 83. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність

 

Обставини, що виключають адміністративну відповідальність
особа, що діяла у стані:
крайньої необхідності не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена КУпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода
необхідної

оборони

не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена КУпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (явка невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання)
або яка була в стані неосудності не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану
не підлягає адміністративній відповідальності

 

Таблиця 84. Адміністративні стягнення поняття та види.

 

Адміністративне стягнення — захід державно-правового примусу (міра відповідальності), що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (проступок), в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами
Види адміністративних стягнень:
1 Попередження письмове і в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних правопорушень (основне)
2 Штраф грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі встановлених КУПАП та іншими законами України (основне)
3 Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат з реалізації вилученого предмета (основне або додаткове)
4 Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення полягає в примусовій передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду (конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України); грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення (основне або додаткове)
5 Позбавлення спеціального права, наданого певному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання) застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується лише права керування транспортним засобом та права полювання)
6 Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців із відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави (призначаються районними, районними у містах, міськими чи міськрайонними судами (суддями) (основне)
7 Адміністративний арешт установлюються і застосовуються лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб (призначається районним, районними у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею)); не може застосовуватись до вагітних жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп (основне)

 

Таблиця 85. Державна служба в Україні.

 

Державне управління — вид діяльності усіх видів державних органів (законодавчих, виконавчо-розпорядчих, судових контрольно-наглядових) з організації суспільного життя, який полягає в організаційно-правовому впливі на суспільні відносини в економічній, соціально-культурній, і адміністративно-політичній сферах шляхом застосування державно-владних повноважень.

У вузькому значенні: державне управляння розглядається як діяльність тільки виконавчо-розпорядчих органів виконавчих органів: Кабінету Міністрів України, міністерств, державних комітетів (служб), інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів виконавчої влади

Основні ознаки державного управління:
  • воно спрямоване на реалізацію завдань і функцій держави;
  • воно спрямоване на виконання законів та інших нормативно-правових актів;
  • воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами, їх посадовими особами;
  • воно пов’язане з використанням методів нормотворчості та розпорядливості;
  • воно в особі державних органів (посадових осіб) діє за дорученням держави, від її імені і має державно-владні повноваження;
  • воно має підзаконний характер, передбачає можливість кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності державних органів, їх посадових осіб;
  • форми і методи роботи управлінських органів регламентуються правом
Види державного управління
  • законодавче (законотворче);
  • виконавчо-розпорядне (власне управління);
  • судове (правосудне);
  • контрольно-наглядове (правоохоронне)
Домінуючим у правовому регулюванні державним управлінням їх адміністративне право, яке закріплює організацію, повноваження і порядок діяльності органів виконавчої влади, механізм функціонування державної служби, форми взаємовідносин цих органів із громадянами та іншими суб’єктами адміністративного права

 

 

Екологічне право

 

 

Таблиця 86. Екологічне право.

 

Екологічне право — комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів
Мета 1 забезпечення екологічної безпеки
2 запобігання негативному впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище
3 організація раціонального використання природних ресурсів
4 збереження генофонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів
Предмет екологічні відносини, якими регулюються відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів
Метод є комплексним і становить комбінацію методів підгалузей права (земельного, водного, лісового, гірничого тощо), які входять до системи екологічного права
Нормативна база (екологічне законодавство) 1 Конституція України
2 закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря» та інші
3 кодекси: Земельний (25.10.2001), Водний (06.06.1995), Лісовий (21.01.1945), Повітряний (4.05.1993), Кодекс про надра (27.07.1994)
Принципи 1 правового забезпечення досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, екологічної безпеки в державі
2 правової належності природних об’єктів численним суб’єктам із метою їх використання для задоволення різноманітних потреб останніх
3 правового забезпечення раціонального та ефективного використання природних об’єктів власниками та природо-користувачами
4 правового забезпечення стабільного використання природних об’єктів
5 правового забезпечення платності у природокористуванні та за забруднення навколишнього природного середовища

 

Таблиця 87. Екологічне право: об’єкти, суб’єкти.

 

Екологічне право — самостійна галузь права, що регулює відносини у сфері взаємодії суспільства та людини з навколишнім природним середовищем з метою охорони життя та здоров’я громадян, захисту їх екологічних прав: свобод, раціонального природокористування й забезпечення якості навколишнього природного середовища на користь теперішнього та майбутнього поколінь людей
Об’єкти екологічного права Суб’єкти екологічного права
сукупність природно-соціальних процесів, природних ресурсів, ландшафтів, природних комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства особи, яким відповідно до закону належить право природокористування і на які покладено довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання, відтворення природних ресурсів
Підстави виникнення екологічних відносин
події: аварії, катастрофи, стихійні лиха (повень, землетрус тощо) дії: отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин, організація проведення обов’язкової екологічної експертизи тощо правопорушення: недотримання умов спеціального природокористування тощо

 

 

Таблиця 88. Екологічні права і обов’язки громадян.

 

Екологічні права громадян визначені законом можливості громадян України, спрямовані на задоволення їхніх потреб у галузі використання природних ресурсів, охорони природного середовища і забезпечення екологічної безпеки
1 Право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище
2 Право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій з цих питань
3 Право на учать у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів
4 Право на здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів
5 Право на об’єднання в громадські природоохоронні формування
6 Право на одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров’я населення
7 Право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи
8 Право на одержання екологічної освіти, виховання
9 Право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про компенсування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище
Екологічні обов’язки громадян визначена законом міра їх обов’язкової поведінки, спрямована на запобігання негативному впливу на природне середовище, його відновлення, збереження та відшкодування заподіяних збитків
1 Берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства
2 Здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів
3 Не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів
4 Вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення
5 Компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище

 

Таблиця 89. Право природокористування: поняття, принципи, класифікація (види).

 

Право природокористування це система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективності використання, відновлення й охорони природних ресурсів, забезпечення багатогранних матеріальних, економічних і спеціальних інтересів та законних прав суб’єктів природокористування
Право природокористування ґрунтується на таких принципах
1 Платність і безоплатність природокористування
2 Багатогранність цільового використання природних ресурсів
3 Диференційованість правових форм права природокористування
4 Комплексність використання і охорони природних ресурсів
5 Платність за погіршення якості природних ресурсів
6 Нормування видового природокористування
7 Екологічна безпека природокористування
8 Нормативність і лімітування природокористування
9 Множинність правових форм природокористування
10 Стимулювання ефективного природокористування
11 Ефективність і економічність природокористування
12 Стабільність права природокористування
Класифікації права природокористування
1 Залежно від підстав виникнення права природокористування виділяють
  • право загального природокористування;
  • право спеціального природокористування
2 Залежно від об’єктів природокористування виділяють
  • право земле-, надро-, водо-, лісокористування;
  • право користування тваринним, рослинним світом, атмосферним повітрям тощо
3 Залежно від строків природокористування виділяють
  • безстрокове (постійне);
  • строкове (тимчасове);
  • короткострокове (до 5 років);
  • довгострокове (понад 5 років)
4 Залежно від суб’єктів і форм організації природокористування виділяють
  • право державного, комунального та приватного природокористування
5 Залежно від способів виникнення природокористування виділяють
  • право первинного природокористування;
  • право вторинного природокористування

 

Таблиця 90. Права і обов’язки власників природних ресурсів та природокористувачів.

 

Власники природних ресурсів
мають право зобов’язані
  • Володіти, користуватися і розпоряджатися природними ресурсами;
  • отримувати диференційну ренту від фізичних і юридичних осіб за платне використання природних ресурсів;
  • самостійно господарювати на землі та ефективно використовувати інші ресурси для задоволення життєво необхідних потреб;
  • визначати режим природних ресурсів, встановлювати порядок та розміри плати, передачу їх у власність та надання у користування фізичним та юридичним особам
  • Використовувати природні ресурси за цільовим призначенням;
  • сплачувати податки (збори);
  • берегти природні ресурси, не заподіювати шкоди природі;
  • дотримуватися законів, які регулюють право власності та охорону природних ресурсів;
  • забезпечувати екологічну безпеку;
  • підтримувати екологічну рівновагу на території України, берегти фауну і флору України
Природокористувачі
мають право зобов’язані
  • використовувати природні ресурси відповідно до їх цільового призначення;
  • використовувати для своїх потреб природні ресурси, які знаходяться на їхніх землях, корисні копалини місцевого значення, лісові угіддя, водні ресурси тощо;
  • використовувати корисні властивості природних ресурсів;
  • передавати природні ресурси у вторинне користування;
  • отримувати додаткові природні ресурси під заставу;
  • здійснювати загальне і спеціальне природокористування;
  • отримувати доходи від використання природних ресурсів і реалізовувати продукцію на свій розсуд;
  • розміщувати виробничі, житлові, комунальні та інші будівлі і споруди;
  • оскаржувати рішення державних органів, їхніх посадових осіб, які порушують права природокористувачів;
  • вимагати через суд компенсацію шкоди, яка заподіяна природним ресурсам, і усунення перешкод у їх користуванні
  • забезпечувати користування природних ресурсів відповідно до їх цільового призначення;
  • своєчасно компенсувати шкоду, заподіяну іншим особам у процесі використання природних ресурсів;
  • впроваджувати новітні технології;
  • додержуватись строків у природокористуванні;
  • не допускати безпосереднього використання природних ресурсів;
  • своєчасно вносити плату за використання природних ресурсів;
  • раціонально і економно використовувати природні ресурси;
  • відновлювати якості природних ресурсів;
  • суворо дотримуватись вимог екологічної безпеки у процесі використання природних ресурсів

 

Таблиця 91. Червона книга України: поняття, завдання, об’єкти.

Червона книга України
  • Офіційний державний документ, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключеної (морської) економічної зони, а також узагальнення відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відновлення;
  • є основою для розроблення та реалізації програм (планів дій), спрямованих на охорону та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до неї
Завдання законодавства про Червону книгу України Регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України, з метою попередження зникнення таких видів із природи, забезпечення збереження їх генофонду
Об’єкти Червоної книги України Рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключеної (морської) економічної зони
Підстава для занесення видів тваринного і рослинного світу до Червоної книги України Наявність достовірних даних про чисельність популяцій та їх динаміку, поширення і зміни умов існування, що підтверджують необхідність вжиття особливих термінових заходів для їх збереження та охорони

 

Кримінальне право

 

Таблиця 92. Кримінальне право України: поняття, предмети, джерела.

 

Принципи кримінального права
Принцип відповідальності особи лише за вчинення суспільно небезпечного діяння У загальній формі цей принцип закріплений у Конституції України: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення» (ч. 2 ст. 58 Конституції України) і дістав відображення ще в латинській формулі «nullum crimen, nulla poena sine lege» («немає злочину, немає покарання без закону»
Принцип відповідальності особи лише за наявності вини На ньому ґрунтується презумпція невинуватості: «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України)
Принцип особистої відповідальності Означає, що лише винна, осудна та деліктоздатного віку фізична особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню, яке носить персональний, особистий характер
Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання Означає визначення міри відповідальності та покарання, виходячи з конкретних обставин скоєння злочину і з урахуванням особи винного

 

Таблиця 93. Злочин: поняття, ознаки, класифікація злочинів.

Злочин це суспільно небезпечне, винне, провинне та кримінальне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Стаття 11 Кримінального кодексу України встановлює: «Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину»

Ознаки злочину
Суспільна небезпечність злочину Полягає у тому, що злочином створюється реальна загроза спричинення істотної шкоди об’єктам кримінально-правової охорони
Винність злочину Полягає у відповідному психічному ставленні особи до свого діяння та його наслідків, яке може проявлятися у формі умислу або необережності
Кримінальна протиправність злочину Полягає у тому, що діяння визначається злочином тільки тоді, коли воно передбачене як таке у чинному кримінальному законі
Кримінальна караність злочину Полягає у тому, що за злочинне діяння передбачене застосування покарання, яке визначається кримінальним законом, що діяв під час вчинення діяння
Класифікація злочинів
Злочини невеликої тяжкості Злочини середньої тяжкості Тяжкі злочини Особливо тяжкі злочини
за вчиненням яких закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш 2 років або інше, м’якша покарання за вчиненням яких закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років за вчиненням яких закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 10 років за вчиненням яких закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі

 

Таблиця 94. Склад злочину: поняття та елементи.

 

Елементи складу злочину система визначених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які визначають певне суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин
Об’єкт злочину це суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом і яким у результатів суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) спричиняється чи може бути спричинена істотна шкода; розрізняють загальний, родовий і безпосередній об’єкти злочину та предмет злочинного посягання
Об’єктивна сторона злочину це зовнішня сторона злочину, тобто зовнішній прояв злочинного діяння, яке може набувати форми як дії, так і бездіяльність; також належать: умови місця, часу, способу і обставин вчинення злочину, знаряддя і засоби вчинення злочину, причинний зв’язок між діянням та його наслідками
Суб’єкт злочину
  • це осудна фізична особа, яка досягла на момент вчинення злочину віку, з якого настає кримінальна відповідальність, винна у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом;
  • за загальним правилом кримінальна відповідальність настає із досягненням 16 років, а за умисні злочини підвищеної суспільної небезпечності, які передбачені ч. 2 ст. 22 ККУ, — з 14 років
Суб’єктивна сторона злочину це внутрішня сторона злочину, яка полягає у внутрішньому психічному ставленні (свідомість, воля) особи, що вчинила злочин до свого діяння та його суспільно небажаних наслідків (ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив та мета злочину)
Висновок Таким чином, сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину (і ніякі інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України «підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом»

 

Таблиця 95. Стадії вчинення злочину.

 

Стадії вчинення злочину
  • це етапи готування і здійснення злочинів, вчинених із прямим умислом;
  • є різновидом цілеспрямованої діяльності, що охоплює етапи реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети;
  • необережний злочин або злочин із непрямим умислом етапів немає
Перша стадія вчинення злочину (готування до злочину) це підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину
Друга стадія вчинення злочину

(замах на злочин)

це вчинення особою з прямим умислом діяння (дії, бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі Закінчений замах — це якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі
Незакінчений замах — це якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця
Третя стадія вчинення злочину

(закінчений злочин)

це таке діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України У формальних складах, які не вимагають настання певних наслідків як обов’язкової ознаки, злочин вважається закінченим, коли виконані всі дії, що утворюють його об’єктивну сторону
У матеріальних складах моментом закінчення злочину є настання передбачених законом наслідків
Стадії вчинення злочину це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою:

1) ступенем реалізації злочинного наміру;

2 )характером діяння (дії або бездіяльності);

3) моментом його закінчення

 

Таблиця 96. Співучасть у злочині.

 

Співучасть у злочині це умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину
Не є співучастю
  • не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів;
  • обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин
Співучасники
1 Виконавець Особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним кодексом України
2 Організатор Особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням, а також особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховання злочинної діяльності організованої групи злочинної організації
3 Підбурювач Особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину
4 Пособник Особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховувати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину

 

Таблиця 97. Кримінальна відповідальність: поняття, ознаки, підстави.

 

Кримінальна відповідальність це один із видів юридичної відповідальності, який є особливими, передбаченими і врегульованими нормами кримінального правовідносин між особою, яка вчинила злочин, та державою в особі уповноважених нею органів щодо вчиненого злочину
Ознаки кримінальної відповідальності
1 передбачена і врегульована кримінальним законом
2 настає за вчинення злочину
3 її суб’єктами можуть бути лише фізичні особи, що досягли 16 років, а у випадках, передбачених законом, — 14 років
4 має особистий характер, тобто може бути застосована лише до особи злочинця і не може бути перекладена на інших осіб
5 заснована на презумпції невинуватості, тобто особа визначається невинуватою до тих пір, доки її вина не буде доведена судом
6 супроводжується призначенням винному покарання, передбаченого санкцією порушеної статті кримінального закону
7 вона породжує стан судимості, тобто визначені законом несприятливі наслідки, які супроводжують особу і після відбуття нею покарання
Підстави кримінальної відповідальності
це визначені кримінальним законом умови, за наявності яких можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності
Фактична підстава Юридична підстава Процесуальна підстава
це наявність у вчиненому діянні складу злочину, тобто сукупності передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують конкретне діяння як злочин це суспільно небезпечне діяння, передбачене у Кримінальному кодексі України це наявність обвинувального вироку суду, тобто кримінальна відповідальність настає лише після встановлення судом повної відповідальності фактичної та юридичної підстави

 

Таблиця 98. Кримінальне покарання: поняття та види.

 

Покарання це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого
Види покарань Порядок призначення покарань Строки покарання
1 Штраф основне або додаткове Встановлюється в межах від 30 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян
2 Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу додаткове Позбавляється за вироком суду особа, засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин
3 Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю основне або додаткове Встановлюється як основне на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від 1 до 3 років
4 Громадські роботи основне Громадські роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш як 4 години на день, для виконання засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно-корисних робіт
5 Виправні роботи основне Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого; із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування на користь держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 %
6 Службові обмеження для військовослужбовців основне Встановлюються на строк від 6 місяців до 2 років з відрахуванням у доход держави від 10 до 20 % до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби
7 Конфіскація майна додаткове Встановлюється у випадках, спеціально передбачених в особливій частині КК України за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини
8 Арешт основне Встановлюється на строк від 1 до 6 місяців і полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції (військовослужбовця на гауптвахті)
9 Обмеження волі основне Встановлюється на строк від 1 до 5 років і полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці
10 Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців основне Призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від 6 місяців до 2 років
11 Позбавлення волі на певний строк основне Встановлюється на строк від 1 до 15 років і полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи
12 Довічне позбавлення волі основне Встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк; актом помилування довічне позбавлення волі може бути замінено позбавленням волі на строк не менше 25 років

 

Таблиця 99. Обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання.

 

Обставини, які пом’якшують покарання це обставини, що характеризують особу винного, вони свідчать про меншу суспільну небезпеку особи злочинця
1 зізнання, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину
2 добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди
3 вчинення злочину неповнолітнім
4 вчинення злочину жінкою в стані вагітності
5 вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин
6 вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність
7 вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого
8 вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності
9 виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
Обставини, які обтяжують покарання це обставини, що збільшують ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину;

ці обставини свідчать про більшу суспільну небезпеку особи злочинця

1 Вчинення злочину загально небезпечним способом
2 Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою
3 Вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату
4 Вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку
5 Тяжкі наслідки, завдані злочином
6 Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані
7 Вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності
8 Вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного
9 Вчинення злочину використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством
10 Вчинення злочину з особливою жорстокістю
11 Вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій
12 Вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів
13 Вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів

 

Таблиця 100. Покарання та примусові заходи виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх.

 

Основні види покарань
1 Штраф Встановлюється в межах до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення
2 Громадські роботи Встановлюються до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин і полягають у виконанні неповнолітніми робіт у вільний від навчання чи основної роботи час тривалістю не більше 2 годин на день
3 Виправні роботи Встановлюються до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року з відрахуванням у доход держави в межах від 5 до 10 відсотків заробітку
4 Арешт Полягає в триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб
5 Позбавлення волі на певний строк Призначається особам, які не досягли до вчинення злочину 18 річного віку, на строк не більше10 років, а у випадках, передбачених КК України, — не більше 15 років і відбувається у спеціальних виховних установах. Це покарання призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше 2 років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше 4 років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше 7 років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше 10 років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавлення життя людини, — на строк до 15 років

Додаткові види покарання
До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
1 Застереження
2 Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання
3 Покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків
4 Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків (загальноосвітня школа соціальної реабілітації та професійне училище соціальної реабілітації) до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3 роки

 

Таблиця 101. Кримінальна відповідальність неповнолітніх за окремі види злочинів.

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років
Злочини, за які підлягають кримінальній відповідальності особи у віці від 14 до 16 років

 

1) умисне вбивство;

2) посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави;

3) умисне тяжке тілесне ушкодження;

4) умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;

5) диверсія;

6) бандитизм;

7) терористичний акт;

8) захоплення заручника;

9) зґвалтування;

10) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

11) крадіжка;

12) грабіж;

13) розбій;

14) вимагання;

15) умисне знищення або пошкодження майна;

16) пошкодження шляхів сполучення транспортних засобів;

17) угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річного судна;

18) незаконне заволодіння транспортним засобом;

19) хуліганство

  • КК України 2001 року включає злочини, передбачені в 37 статтях (КК України 1965 року — 28 статей), що містяться в 13 розділах Особливої частини. Перелік цих злочинів є вичерпним, тобто він не підлягає розширеному тлумаченню.
  • Усі ці злочини є умисними, приблизно половина з них належать до особливо тяжких, решта — до тяжких та злочинів середньої тяжкості і лише один (хуліганство) — до злочинів невеликої тяжкості. Неповнолітній у віці від 14 до 16 років несе кримінальну відповідальність за вчинення цих злочинів не лише як виконавець, а й як співучасник, не лише за вчинення закінченого злочину, а й за замах на злочин чи готування до злочину.
  • Вік особи вимірюється часом, календарним періодом її життя на певну дату (рік, місяць, день народження). Рік, з якого настає кримінальна відповідальність (16 чи 14 років), обчислюється з моменту вчинення злочину. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день її народження, а починаючи з наступної доби.
При встановленні вікової межі кримінальної відповідальності (16 чи 14 років) законодавець врахував
1 Високий ступень суспільної небезпечності переважної більшості передбачених КК України злочинів
2 Поширеність багатьох злочинів саме серед неповнолітніх (як правило, це насильницькі, корисливо насильницькі, майнові злочини)
3 Здатність особи усвідомлювати значення своїх діянь (їх суспільну небезпечність, протиправність, заборонність) та керувати ними у ранньому віці
4 Здатність неповнолітнього розрізняти добре і погане, що може спричинити шкоду іншим людям
5 Розуміння особами у ранньому віці умисний характер вини при вчиненні передбачених КК України злочинів
6 Здатність неповнолітнього оцінювати не лише фактичну сторону своїх вчинків, але і їх соціально-правову значимість через встановлення для них вимог узгоджувати свою поведінку зі встановленими у суспільстві правилами
7 Здатність особи усвідомлювати соціально-значимі рішення (вольовий аспект), що набувається з досягненням певного віку

 

Таблиця 102. Обставини, що виключають злочинність діяння.

 

1 Необхідна оборона дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої за даних обставин для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (тобто умисне запобігання тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту)
2 Уявна оборона дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального, суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання
3 Затримання особи, що вчинила злочин не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставляння її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (тобто умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця)
4 Крайня необхідність не є злочином заподіяння шкоди правоохоронним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (тобто умисне заподіяння шкоди правоохоронним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода)
5 Фізичний або психічний примус не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, вчинення під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками
6 Виконання наказу або розпорядження дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, визначається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження (тобто якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина)
7 Діяння, пов’язане з ризиком не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети (тобто, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти за даних обставин дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронним інтересам)
8 Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності

 

Цивільне право

Таблиця 103. Цивільне право: поняття, предмет, метод.

Цивільне право галузь права, норми якої регулюють майнові та особисті немайнові відносини
Предмет цивільного права цивільні відносини, серед яких розрізняють майнові відносини, тобто відносини з приводу володіння, користування і розпорядження матеріальними цінностями (майном)
особисті немайнові відносини, які поділяються на:

а) особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими (наприклад, права авторів на результати своєї інтелектуальної праці);

б) особисті права, не пов’язані з майновими (наприклад, права особи на честь, гідність)

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками
1 учасники (сторони) відокремлені, незалежні та рівноправні
2 цивільні правовідносини, як правило, виникають лише з волі обох сторін
3 ці відносини виникають та здійснюються не тільки на підставі правових норм, а й особливих юридичних фактів (подій та дій)
4 ці відносини мають диспозитивний характер, тобто їхні учасники самі повністю або частково визначають характер відносин між собою (наприклад, ціну, строки тощо)
5 суперечки між учасниками цих відносин, як правило, вирішуються судом у позовному порядку
6 цивільно-правова відповідальність є адекватною характеру цих відносин, а тому вона є майновою відповідальністю
Загальна частина

Цивільного

права

її складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб’єкти цивільного права, правочини, представництво й довіреність, терміни, позовна давність
Особлива частина

Цивільного

права

її складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин, а саме: положення про особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; зобов’язальне право; право інтелектуальної власності; спадкове право

 

Таблиця 104. Відносини, що регулюються цивільним законодавством.

Учасниками цивільних відносин є
  • фізичні особи;
  • юридичні особи;
  • держава України;
  • Автономна Республіка Крим;
  • територіальні громади;
  • іноземні держави;
  • інші суб’єкти публічного права
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників
Загальними засадами цивільного законодавства є
  • неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
  • неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
  • свобода договору;
  • свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
  • судовий захист цивільного права та інтересу;
  • справедливість, добро совість та розумність

 

Таблиця 105. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Здійснення цивільних права та виконання цивільних обов’язків.

 

Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією мають цивільні права та обов’язки
Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є
  • договори та інші правочини;
  • створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
  • завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
  • інші юридичні факти
Здійснення цивільних прав Виконання цивільних обов’язків
  • Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
  • Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
  • Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомість здійснюються у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.
  • Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
  • Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
  • Цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
  • Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.
  • Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
  • Особа може бути звільнена від цивільного обов’язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

 

Таблиця 106. Цивільна правоздатність та цивільна дієздатність фізичної особи.

 

Цивільна правоздатність
  • Здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки.
  • Виникає у момент народження фізичної особи.
  • Припиняється у момент смерті фізичної особи
Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи полягає у тому, що
  • вона має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та Цивільним кодексом України;
  • вона здатна мати усі майнові права, що встановлені Цивільним кодексом України, іншими законами;
  • вона здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, ЦК України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства;
  • вона здатна мати обов’язки як учасник цивільних відносин
Цивільна дієздатність
  • Здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
  • Цивільно дієздатними визначаються лише цивільно правоздатні фізичні особи.
  • Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними

 

Таблиця 107. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи.

 

Види обсягів цивільної дієздатності фізичної особи   Права фізичної особи
Часткова цивільна дієздатність Її набуває фізична особа, яка не досягла 14 років (малолітня особа), вона має право Самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (угоди) (правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість)
Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом
Неповна цивільна дієздатність Її набуває фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа), вона має право Самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (угоди)
Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом
Самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами
Самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом
Бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи
Самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку)
Повна цивільна дієздатність Її має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття) Поширюється на усі цивільні права та обов’язки
У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу
Може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини
Може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю (у цьому разі набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації)

 

Таблиця 108. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

Цивільна дієздатність фізичної особи обмежується в суді, якщо Фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою З моменту набрання законної сили рішенням суду про це
Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності
  • Над фізичною особою встановлюється піклування;
  • вона може вчиняти лише дрібні побутові правочини;
  • вона вчиняє правочини щодо розпорядженням майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, за згодою піклувальника;
  • одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів та розпорядження ними здійснюються піклувальником, але він може письмово дозволити їй самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними;
  • вона самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі
Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності
Суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи у разі
  • Видужання фізичної особи або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;
  • припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами

 

Таблиця 109. Визнання фізичної особи недієздатною, безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

Підстави визнання фізичної особи недієздатною
  • Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
  • Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішення суду про це
Правові наслідки недієздатності
  • Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка;
  • правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун;
  • недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину;
  • відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун
Поновлення дієздатності
  • За позовом опікуна або органу піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними
Визнання фізичної особи безвісно відсутньою Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування
Оголошення фізичної особи померлою Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу пропускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців

 

Таблиця 110. Юридична особа: поняття, види, організаційно-правові форми.

Юридична особа це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді
За порядком створення юридичні особи поділяються на юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів
юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування
Організаційно-правовими формами юридичних осіб є товариство організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві
установа організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна
Товариства поділяються на
Підприємницькі товариства Непідприємницькі товариства
  • Здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.
  • Можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи
  • Мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
  • Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяли її досягненню

Таблиця 111. Право власності: поняття, зміст та здійснення.

Поняття права власності
  • Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном.
  • Право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб
Зміст права власності Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном
Здійснення права власності
  • Власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд;
  • власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону;
  • власник зобов’язаний при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків додержуватися моральних засад суспільства
Право власності
Право володіння Право користування Право розпорядження
це заснована на законі можливість фактичного утримання конкретного особою конкретної речі (майна) у своєму господарстві та здійснення безпосереднього впливу на неї це заснована на законі можливість власника використовувати корисні властивості від конкретних речей (майна), які дають можливість задовольняти його потреби та інтереси це заснована на законі можливість визначати фактичну або юридичну долю речі (майна) шляхом її безпосередньої реалізації (споживання), відчуження (продажу, дарування, міни тощо) або здійснення інших правочинів чи договорів із приводу речей (майна)

 

Таблиця 112. Захист права власності.

 

Захист права власності
1 Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності
2 Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню
3 Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди
4 Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним
5 Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

  • було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
  • було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
  • вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не за їхньої волі іншим шляхом
6 Власник майна має право вимагати від особи, яка могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним
7 Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном
8 Власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності
9 Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади АРК, органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта, а у разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди
10 Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв’язку із знищенням цінності цих об’єктів

 

Таблиця 113. Право інтелектуальної власності: поняття, види, суб’єкти, об’єкти.

 

Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становить особисті немайнові права й майнові права інтелектуальної власності

Особисті немайнові права інтелектуальної власності

(є чинними безстроково, якщо інше не встановлено)

  • Право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;
  • право перешкодити будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;
  • інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом
Майнові права інтелектуальної власності

(є чинними протягом строків, встановлених ЦК України, іншим законом чи договором)

  • Право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
  • виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;
  • виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання;
  • інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом
Суб’єкти творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК України, іншого закону чи договору
Об’єкти 1) літературні та художні твори;

2) комп’ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних);

4) виконання;

5) фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

6) наукові відкриття;

7) винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

8) компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

9) раціоналізаторські пропозиції;

10) сорти рослин, породи тварин;

11) комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

12) комерційні таємниці

 

Таблиця 114. Набуття та припинення права власності.

 

Набуття права власності
1 Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом
2 Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом
3 Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо майно не може бути витребуване у нього
4 Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлене договором або законом
5 Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі
6 Право власності на новостворене нерухоме майно (житло, будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна)
7 Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом
8 Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку
9 Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки
10 Після спливу 1 року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність
11 Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ із моменту заволодіння нею
Право власності припиняється у разі
1 Відчуження власником свого майна
2 Відмови власника від права власності
3 Припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі
4 Знищення майна
5 Викупу пам’яток історії та культури
6 Викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю
7 Викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом із метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене
8 Звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника
9 Реквізиція
10 Конфіскація
11 Припинення юридичної особи чи смерті власника

 

Таблиця 115. Правочини.

 

Правочин

(угода)

це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків
Загальні положення
Види правочинів Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила)
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін
Презумпція правомірності правочину Полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо правочин не визнаний судом недійсним
Вимоги до правочину Зміст правочину не може суперечити цивільному законодавству, а також моральним засадам суспільства
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (усній або письмовій)
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом і є вчиненим із моменту його державної реєстрації
Усна форма правочину Усно можуть вчинятися всі правочини, за винятком трьох категорій, а саме:

1) такі, що підлягають нотаріальному посвідченню;

2) такі, що підлягають державній реєстрації;

3) для яких недодержання письмової форми означає їх недійсність

Письмова форма правочину У письмовій формі належить вчиняти правочини:

1) між юридичними особами (застава, порука, поставка тощо);

2) між фізичною та юридичною особою (страхування, банківський вклад тощо), крім тих, які повністю виконуються у момент їх вчинення (купівлі — продажу, дарування, міні тощо);

3) фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, за винятком тих, які повністю виконуються у момент їх вчинення;

4) інші правочин, які закон визнає лише у письмовій формі

Місце вчинення правочину 1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони; 2) місцем вчинення дво- або багатостороннього правочину є місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи

 

Таблиця 116. Зобов’язання.

Зобов’язання правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку
Види забезпечення виконання зобов’язань
Неустойка Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання

Порука За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб

Гарантія За домовленістю банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником

Завдаток Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних із нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних із боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом

Застава Кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлене законом (право застави)
Притримання Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних із нею витрат та інших збитків має право притримати у себе цю річ до виконання боржником зобов’язання

 

Таблиця 117. Договір: поняття, види, типи, загальні положення.

 

Договір це домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків
Види договорів
Односторонній Якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони
Двосторонній Якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору
Багатосторонній Якщо договір укладається більше, ніж двома сторонами
Відплатний Якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає із суті договору
Типи договорів
Публічний договір Це договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо)
Договір приєднання Це договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому
Попередній договір Це договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором
Загальні положення
  • Свобода договору означає, що сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
  • Договір є обов’язковим для виконання сторонами.
  • Договір набирає чинності з моменту його укладення.
  • Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.
  • Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
  • Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін

 

Таблиця 118. Види договорів за Цивільним кодексом України.

 

Види договорів за Цивільним кодексом України
1 Купівлі-продажу 25 Перевезення пасажира та багажу
2 Роздрібної купівлі-продажу 26 Чартеру (фрахтування)
3 Поставки 27 Транспортного експедирування
4 Контрактації 28 Зберігання
5 Постачання 29 Складського зберігання
6 Міни 30 Страхування
7 Дарування 31 Доручення
8 Ренти 32 Комісії
9 Довічного утримання (догляду) 33 Управління майном
10 Найму (оренди) 34 Позики
11 Прокату 35 Кредитний договір
12 Найму земельної ділянки 36 Банківського вкладу
13 Найму будівлі або іншої капітальної споруди 37 Банківського рахунка
14 Найму (оренди) транспорту 38 Факторингу
15 Лізингу 39 На використання об’єкта права інтелектуальної власності
16 Найму житла 40 Ліцензійний договір
17 Позички 47 Про спільну діяльність
18 Підряду 42 Просто товариство
19 Побутового підряду 43 Комерційної концепції
20 Будівельного підряду 44 Комерційної субконцепції
21 Підряду на проведення науково-дослідних або дослідно-конструктивних робіт 45 Про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності
22 Підряду на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт 46 Про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності
23 Про надання послуг 47 Спадковий договір
24 Перевезення вантажу  
Умови договору
Істотні Типові Випадкові
умови, визначені такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, відносно яких досягнуто згоди (напр., у договорі купівлі-продажу ними є предмет, ціна, строк) умови, вироблені практикою для договорів певного виду та оприлюднених в установленому порядку (напр., місце виконання договору) умови, які зазвичай у договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути передбачені угодою сторін (напр., винагорода повіреному в договорі доручення)

 

Таблиця 119. Загальні положення про спадкування.

Спадкування Перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)
Види спадкування За заповітом
За законом
Склад спадщини До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті
Час відкриття спадщини Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (від дня набуття законної сили рішенням суду про це)
Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них
Місце відкриття спадщини Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна
Коло спадкоємців Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини; спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин
Право на спадкування Виникає у день відкриття спадщини, його мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визначення його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені цивільним кодексом України

 

Таблиця 120. Спадкування за законом.

 

Спадкування за законом Це перехід прав і обов’язків померлого (спадкодавця) до спадкоємців за законом у порядку черговості
Підстави спадкування за законом
  • Коли спадкодавець не склав заповіту (тобто його немає).
  • Коли спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або не прийняв її.
  • Коли спадкоємець за заповітом усувається від спадкування як негідний згідно із законом.
  • Коли заповідана лише частина майна.
  • Коли заповіт повністю або частково визнано недійсним.
  • Коли спадкоємець за заповітом помер раніше від спадкодавця
Спадкоємці, які за законом одержують право на спадкування почергово
  • Діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
  • Рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батьків, так і з боку матері.
  • Рідні дядько та тітка спадкодавця.
  • Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше, ніж 5 років до часу відкриття спадщини.
  • Родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення (ступень споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця), а також одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї
Кожна наступна черга спадкодавців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків встановлених ЦК України (напр., якщо зацікавлені спадкоємці уклали після відкриття спадщини нотаріально посвідчений договір про черговість одержання права на спадкування)

 

Таблиця 121. Спадкування за заповітом.

 

Заповіт це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю і здійснюється особисто тобто без будь-якого представника)
Права та обов’язки заповідача
  • Може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також і інших учасників цивільних відносин.
  • Може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом (у цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування).
  • Не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщини.
  • Має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому.
  • Має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
  • Має право зробити у заповіті заповідальну відмову.
  • Має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування.
  • Має право у будь-який час скасувати заповіт.
  • Має право у будь-який час скласти новий заповіт (заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить).
  • Може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.
  • Може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
  • Може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо)
Загальні вимоги до форми заповіту
  • Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання.
  • Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
  • Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними цивільним кодексом України (всі вони не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, складання або зміни заповіту)

 

Таблиця 122. Обов’язкова частка у спадщині.

Обов’язкова частка у спадщині це частина спадкового майна, яка переходить до спадкоємців, визнаних законом, незалежно від заповіту
Право на обов’язкову частку у спадщині мають
Неповнолітні діти спадкодавця Повнолітні непрацездатні діти спадкодавця Непрацездатна вдова (вдівець) Непрацездатні батьки
Успадковують половину частки спадкового майна, яка належала б кожному з них за відсутності заповіту
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, а чинність заповіту щодо осіб, які мають право на неї, встановлюється на час відкриття спадщини
До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановлено на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як спадкоємця
Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку

 

Таблиця 123. Цивільно-правова відповідальність: ознаки та підстави.

 

Цивільно-правова відповідальність це примусовий захід майнового характеру, що забезпечує відновлення порушених цивільних прав та інтересів і зумовлює негативні наслідки для правопорушника з метою його виховання і стимулювання до належної поведінки
Ознаки цивільно-правової відповідальності
  1. ЦПВ — це відповідальність однієї сторони — боржника перед іншою — кредитором і лише в окремих випадках — перед державою.
  2. ЦПВ настає за невиконання або за неналежне виконання цивільно-правових обов’язків, а також у випадках заподіяння шкоди іншій особі.
  3. ЦПВ має на меті відновлення порушених майнових прав кредитора, а тому вона є майновою відповідальністю.
  4. ЦПВ має компенсаційний характер, тобто розмір відшкодування визначається розміром спричинених збитків.
  5. ЦПВ настає лише за таке порушення, яке спричинило шкоду.
  6. ЦПВ є повною, тобто компенсується як реальні збитки (витрати, понесені кредитором, втрата чи зменшення майна), так і упущена вигода (доходи, які він не одержав, але міг би одержати у випадку, якби його право не було порушене).
  7. ЦПВ заснована на презумпції винуватості особи, тобто доводити, що шкода настала не з його вини, повинен сам правопорушник.
  8. ЦПВ у випадках, встановлених законом, може наставати без вини відповідача: у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, джерелом підвищеної екологічної небезпеки, у разі заподіяння шкоди громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду
Підстави цивільно-правової відповідальності
  1. Це наявність протиправного діяння, тобто невиконання чи неналежного виконання цивільно-правових обов’язків або заподіяння шкоди іншій особі.
  2. Це наявність шкоди або збитків.
  3. Це наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника і шкодою, що настала.
  4. Це наявність вини правопорушника у формі умислу або необережності.
  5. Це рішення уповноваженого органу про притягнення конкретної особи до цієї відповідальності

 

Таблиця 124. Види цивільно-правової відповідальності.

 

Види класифікації ЦПВ Види ЦПВ та їхня характеристика
Залежно від обсягу відшкодування спричинених збитків розрізняють повну ЦПВ, яка означає, що обсяг відповідальності повинен відповідати обсягу завданих збитків чи шкоди, тобто боржник повинен повністю відшкодувати завдані кредиторові збитки (втрати, зроблені кредитором, втрату та пошкодження його майна, а також не отримані ним доходи)
обмежену ЦПВ, що означає відступ від принципу повного відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань, але лише у випадках, прямо передбачених законом
Залежно від того, чим ЦПВ передбачена, розрізняють договірну ЦПВ, яка означає, що вона передбачена умовами договору і настає за невиконання або неналежне виконання його умов
позадоговірну ЦПВ, яка означає, що вона випливає із закону як наслідок заподіяння шкоди однією особою іншій
Залежно від кількості зобов’язаних осіб у цивільному правовідношенню розрізняють дольову (часткову) ЦПВ, яка означає, що кожний із боржників відповідає перед кредитором у межах тієї долі (частки), яка визначена законом або договором
солідарну ЦПВ, яка характеризується тим, що в разі її застосування, кредитор вправі притягнути до відповідальності як усіх боржників, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу
субсидіарну ЦПВ, яка передбачає наявність боржника і третьої особи, яка покриває його борги і виникає, як правило, тоді, коли боржник (він основний) не в змозі самостійно покрити заподіяні збитки, а тому у відсутній частині ці збитки покриває додатковий (субсидіарний) боржник
Залежно від пропорційності ступеня вини виділяють змішану ЦПВ, яка виникає при завдаванні шкоди з вини обох сторін (боржника і кредитора) і визначається пропорційно ступенем вини кожної зі сторін
Відповідальність у порядку регресу має місце тоді, коли особа понесла відповідальність перед потерпілим з вини третьої особи і внаслідок цього вона вправі вимагати від цієї третьої особи відшкодування завданих їй збитків повністю або у певній частині

 

Таблиця 125. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою.

Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою
1 Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла 14 років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою
2 Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини
3 Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад буде зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкода була завдана не з його вини
4 Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади або особа, зобов’язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду
5 Обов’язок батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти
6 Шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами і частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду
7 Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду

 

Таблиця 126. Відшкодування шкоди, завданою неповнолітньою особою.

 

Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою
1 Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах
2 У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини. Якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини
3 Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди
4 Шкода, завдана спеціальними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частині, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду
5 Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається за рішенням суду
6 Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах
7 У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини. Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття

 

Трудове право

 

Таблиця 127. Поняття та загальна характеристика трудового права.

Трудове право в Україні це внутрішньо єдина, цілісна система загальнообов’язкових правил поведінки, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації особою права на працю
Предмет правового регулювання трудового права це насамперед, трудові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей при виконанні певної трудової діяльності, а також відносин, тісно пов’язаних з трудовими, зокрема:

  • відносини щодо участі працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями;
  • відносини щодо працевлаштування, тобто створення системи організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення громадян роботою;
  • відносини, що виникають у процесі організаційної професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників безпосередньо на виробництві;
  • відносини з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю;
  • процесуальні відносини, що виникають у процесі застосування матеріальних норм трудового права
Джерела трудового права
  • Конституція України, закон України, Кодекс законів про працю України;
  • укази і розпорядження Президента України;
  • постанови і розпорядження Кабміну України;
  • інструкції, правила, положення, накази міністерств, державних комітетів (державних служб);
  • міжнародні договори та акти (наприклад, конвенції МОП)

 

Таблиця 128. Сутність конституційного права громадян на працю.

Конституційне право громадян на працю
  • Це можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується;
  • це суб’єктивне право кожного вільно на власний розсуд розпоряджатися своїми здібностями до суспільно-корисної праці
Праця Включає всі види діяльності, пов’язані з виробництвом матеріальних та духовних цінностей
Вільна праця Це види діяльності, які вільно обрані громадянами або на які вони вільно погодились та які не заборонені законом
Шляхи реалізації права на працю
  • Шляхом здійснення діяльності, яка не заборонена законом (праця, заснована на цивільно-правових угодах, здійсненні підприємницької індивідуально-трудової діяльності тощо);
  • шляхом укладення працівником трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою
Гарантії права на працю
  • Українська держава сприяє здійсненню громадянами права на працю та гарантує вільний вибір ними виду діяльності відповідно до покликань та здібностей кожного;
  • забороняється використання примусової праці (тобто, будь-яку діяльність, пов’язану з виробництвом матеріальних та духовних цінностей, яку особа не обирала або на яку вона не погоджувалась)

 

Таблиця 129. Поняття та загальна характеристика трудових правовідносин.

 

Трудові правовідносини Це суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей під час виконання певної трудової діяльності
Суб’єкти Працівник (робітник, службовець) — особа, яка уклала трудовий договір із роботодавцем (працедавцем) і виконує обумовлені трудовим договором (контрактом) обов’язки або функції
Роботодавець (працедавець) — це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, які відповідно до чинного законодавства здійснюють прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладення з ними трудового договору (контракту)
Об’єкт Це обумовлена чинним законодавством про працю, колективним та трудовим договором (контрактом) робота, тобто певні завдання та обов’язки, що виконані, виконуються чи повинні бути виконані суб’єктами трудових правовідносин
Зміст Фактичний зміст трудових правовідносин утворює, з одного боку, обумовлену договором працю, виконувану працівником, і отримання за неї заробітної плати, а з другого — оплату цієї праці та забезпечення належних її умов власником
Юридичний зміст трудових правовідносин утворюють права і обов’язки їх сторін, що випливають із трудового договору і чинного законодавства про працю
Виникають у результаті двосторонніх актів Заява працівника або наказ (розпорядження) власника (уповноваженого ним органу) чи фізичної особи, які є погодженим волевиявленням двох сторін з приводу прийняття на роботу

 

Таблиця 130. Поняття та загальна характеристика трудових правовідносин.

 

Трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньотрудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка наймає працівників, зобов’язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченні законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін
Сторони

(учасники)

  • Це фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), які визначаються поняттям «працівник»;
  • це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, які визначаються поняттям «роботодавець»
Зміст Становить умови, які визначають права, обов’язки та відповідальність сторін
Форма Трудовий договір дозволяється укладати в усній формі, але здебільшого він укладається у письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов’язковим:

  • при організованому наборі працівників;
  • при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;
  • при укладенні контракту;
  • у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
  • при укладенні трудового договору з неповнолітнім;
  • при укладенні трудового договору з фізичною особою;
  • в інших випадках, передбачених законодавством України (наприклад, при укладенні трудового договору з релігійною організацією, при проходженні громадянином альтернативної (невійськової) служби тощо
Строк Трудовий договір може бути:

  • безстроковим, що укладається на невизначений строк;
  • на визначений строк, установлений за погодження сторін;
  • таким, що укладається на час виконання певної роботи
Загальний порядок укладення Укласти трудовий договір працівник може на одному або водночас на кількох підприємствах, установах, організаціях

 

Таблиця 131. Підстави припинення трудового договору.

 

Припинення трудового договору Це результат вольових односторонніх або двосторонніх дій, а також подій (закінчення строку, смерть працівників)
Підстави припинення трудового договору
  1. Угода сторін
  2. Закінчення строку(коли трудовий договір укладено на визначений строк, встановлений за погодження сторін, або на час виконання певної роботи), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення
  3. Призов або вступ працівника на військову службу. Направлення на альтернативну (невійськову) службу
  4. Розірвання трудового договору
з ініціативи працівника
з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу
  1. Переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду
  2. Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством (установою), а також відмова від продовження роботи у зв’язку з істотною зміною умов праці
  3. Набрання законодавчої сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке викликає неможливість продовження даної роботи
  4. Підстави, передбачені контрактом
  • Крім вищевказаних підстав трудовий договір припиняється також у випадку направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію.
  • У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору продовжується.
  • Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення штату працівників

 

Таблиця 132. Переведення на іншу роботу.

 

ПЕРЕВЕДЕННЯ НА ІНШУ РОБОТУ
тимчасове переведення на іншу роботу, не обумовлене трудовим договором допускається лише за згодою працівника
власник (уповноважений орган) має право перевести працівника для відвернення або ліквідації стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей
забороняється тимчасове переведення на іншу роботу без згоди:

  • вагітних жінок;
  • жінок, які мають дитину-інваліда;
  • жінок, які мають дитину віком до 6 років;
  • осіб віком до 18 років
Простій Це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами
Тимчасове переведення на іншу роботу в разі простою працівники можуть бути переведені за їхньою згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації:

  • на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою;
  • на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до 1 місяця

 

Таблиця 133. Робочий час: поняття, види.

 

Робочий час це встановлений законом, колективним чи трудовим договором (контрактом) час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку
Види робочого часу
1 Нормальна тривалість робочого часу Для працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень; підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму робочого часу
2 Скорочена тривалість робочого часу Встановлюється: 1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, а для осіб від 15 до 16 років (учні віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень (тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу); 2) для працівників, зайнятих на роботі зі шкідливими умовами праці, — не більше, ніж 36 год. на тиждень; 3) для окремих дітей віком до 14 років або дитини-інваліда за рахунок власних коштів на підприємствах, установах, організаціях
3 Неповний робочий час Це неповний робочий день або неповний робочий тиждень:

  • він встановлюється за угодою між працівником і власником як при прийнятті на роботу, так і в будь-який час роботи;
  • власник зобов’язаний встановити цей час на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років чи дитину-інваліда і таку, що перебуває під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку;
  • оплата праці у цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від часу
4 Надурочні роботи Роботи, що виконуються понад встановлену тривалість робочого дня:

  • вони, як правило, не допускаються;
  • власник може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках (наприклад, при відведенні стихійного лиха);
  • вони можуть провадитися лише з дозволу профкому підприємства;
  • законодавство передбачає категорії працівників, яких забороняється залучати до надурочних робіт (наприклад, вагітних жінок);
  • вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4-х годин протягом 2-х днів поспіль і 20 год. на рік;
  • вони оплачуються у підвищеному розмірі (за перші 2 год. у 1,5 рази, а за наступні — у 2 рази)
5 Робота в нічний час
  • Це час з 10 год. вечора до 6 год. ранку;
  • при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на 1 годину
6 Ненормований робочий час Це особливий режим робочого часу, встановлений для окремих професій, посад і робіт, який розробляється власником, а також профспілкою (іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом) і включається в колективний договір

 

Таблиця 134. Час відпочинку: поняття та види.

 

Час відпочинку Це час, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових чи службових обов’язків і вправі використовувати його на свій розсуд
Види часу відпочинку
1 Перерва для відпочинку і харчування Це час, відведений для відпочинку та харчування протягом дня:

триває від 30 хвилин, але не більше 2-х годин;

не включається в робочий час;

повинна надаватися, як правило, через 4 год. після початку роботи;

час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку;

працівники використовують час перерви на свій розсуд, вони можуть на цей час відлучатися з місця роботи

2 Щоденний відпочинок Це час, який починається з моменту закінчення робочого часу в попередній день і триває до початку роботи наступного дня (наприклад, робочий час у понеділок закінчується о 17.00 год., а починається у вівторок о 9.00 год)
3 Щотижневі дні відпочинку або вихідні дні
  • При 5-денному робочому тижні працівникам надаються 2 вихідних дні на тиждень, а при 6-денному робочому тижні — 1 вихідний день;
  • тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше, ніж 42 год.;
  • загальним вихідним днем є неділя, обидва вихідні дні надаються, як правило, поспіль, але можуть надаватися в інші дні;
  • на безперервно діючих підприємствах, установах, організаціях вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності;
  • залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника (уповноваженого органу)
4 Святкові і неробочі дні Це дні, які встановлюються законодавством, до них належать: 1 січня — Новий рік; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1–2 травня — день Міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — день Перемоги; 28 червня — день Конституції України; 24 серпня — день Незалежності України; дні релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Паска (Великдень); один день (неділя) — Трійця
5 Щорічні відпустки
  • Це встановлений законом про працю відпочинок працівника зі збереженням на його період місця роботи (посади) і заробітної плати;
  • вони поділяються на основну та додаткову;
  • щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше, ніж 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, визначення якого здійснюється від дня укладання трудового договору (контракту);
  • працівник має право на основну і додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи після 6 місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації

 

Таблиця 135. Особливості праці неповнолітніх.

 

Робочий час Для працівників віком від 16 до 18 років встановлюється скорочена тривалість робочого часу — 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченого вище для осіб відповідного віку, тобто 18 та 12 годин на тиждень
Час відпочинку На неповнолітніх поширюються усі види часу відпочинку. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Така відпустка надається їм у літній час або на їх бажання в будь-яку іншу пору року. Відпустки повної тривалості можуть надаватися цим працівникам і до настання 6-місячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи
Забороняється осіб молодше 18 років залучати:

1) до важких робіт, а також до підземних робіт;

2) до робіт зі шкідливими або небезпечними умовами праці;

3) до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановленні для них граничні норми;

4) до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні

Оплата праці Заробітна плата працівникам віком до 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому самому розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи
Праця неповнолітніх, молодше 18 років, допущених до відрядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їхньої щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників
Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати до заробітної плати

 

Таблиця 136. Оплата праці.

 

Заробітна плата Це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу
Структура заробітної платні
Основна заробітна плата Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки) і встановлюються у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників та посадових окладів для службовців
Додаткова заробітна плата Це винагорода за працю понад установленої норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці і включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, премії, передбачені чинним законодавством
Інші заохочувальні та комплексні виплати Це виплати у формі винагород за підсумки роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми
Характер виплат Зарплата виплачується:

  • у грошових знаках, що мають законний обіг на території України;
  • працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не раніше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів
Основа організації оплати праці тарифна система оплати праці, яка включає: тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідки)
Мінімальна заробітна плата Це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, не кваліфікаційну працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт)
Є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб

 

Таблиця 137. Дисциплінарна відповідальність працівників.

 

Дисциплінарна відповідальність Це обов’язок відповідальності працівника перед роботодавцем за здійснений дисциплінарний проступок, за який передбачені законодавством або правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутами дисциплінарні санкції
Дисциплінарний проступок Це винне, протиправне невиконання або неналежне виконання працівником своїх трудових обов’язків, за яке до працівника може бути застосоване дисциплінарне стягнення
Дисциплінарне стягнення Це передбачений законом (статутом, положенням) захід примусового впливу, що застосовується уповноваженою на це посадовою особою до працівника, який здійснив дисциплінарний проступок.

Дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але пізніше 1 місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування працівника у відпустці, проте воно не може бути накладене пізніше 6 місяців із дня вчинення проступку

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Для окремих категорій працівників законодавством, статутами й положеннями про дисципліну можуть бути передбачені й інші дисциплінарні стягнення (наприклад, Закон України «Про адвокатуру», «Про державну службу», Дисциплінарний статут прокуратури України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств)

 

Таблиця 138. Матеріальна відповідальність працівника: поняття, підстави, умови, види.

 

Загальні підстави матеріальної відповідальності це пряма дійсна шкода, заподіяна підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівників трудових обов’язків
Загальні умови матеріальної відповідальності це шкода, заподіяна підприємству, установі, організації винними, протиправними діями (бездіяльністю) працівника
Матеріальна відповідальність працівника це виконання працівником обов’язку відшкодувати встановленому законом порядку і розмірі шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації в процесі трудової діяльності
Види матеріальної відповідальності
Обмежена матеріальна відповідальність, її несуть Повна матеріальна відповідальність, її несуть у випадках
  • Працівники — за зіпсуття чи знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникам у користування, — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку;
  • керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей
  • Якщо між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілості майна або інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
  • якщо шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування;
  • якщо майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
  • якщо відповідно до законодавства України на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов’язків;
  • якщо дітям працівника завдано шкоду, яка має ознаки злочину;
  • якщо шкоду завдано не під час виконання трудових обов’язків;
  • якщо шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;
  • якщо службова особа є винною у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу

 

Таблиця 139. Загальні гарантії прав підприємців та державна підтримка підприємництва.

 

Підприємство Це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку
Держава гарантує
  • Усім підприємствам, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;
  • недоторканість майна і забезпечує захист майнових прав, а також сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього
З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом
  • надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
  • сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;
  • здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;
  • стимулюють модернізацію технологій, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
  • надають підприємцям інші види допомоги

 

Таблиця 140. Підприємство, основні цілі, види та форми об’єднання.

Підприємство Це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність із метою одержання відповідного прибутку (доходу)
Види підприємств
1 приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи
2 колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства
3 господарське товариство
4 підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян
5 комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади
6 державне підприємство, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство
До малих підприємств належать новостворювані та діючи підприємства у промисловості та будівництві з чисельністю працюючих до 200 осіб
в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб
у наукових галузях і науковому обслуговуванні — до 100 осіб
у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб
у роздрібній торгівлі — до 15 осіб
Підприємства можуть об’єднуватись у асоціації договірні об’єднання, створені з метою постійної господарської діяльності, але без права втручання у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників
корпорації договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, із делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації
консорціуми тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети
концерни статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств

 

Таблиця 141. Права споживачів, їх державний захист.

 

Права споживачів Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) із метою задоволення своїх побутових потреб мають право на:

  • державний захист своїх прав;
  • відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя та здоров’я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законодавством;
  • гарантований рівень споживання;
  • належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та іншого видів обслуговування;
  • безпеку товарів (робіт, послуг);
  • звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
  • необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їх кількість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);
  • об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)
Державний захист прав громадян як споживачів здійснюють
  • спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи;
  • Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
  • місцеві державні органи;
  • органи і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України;
  • інші органи виконавчої влади;
  • органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства;
  • судові органи
Споживач Громадянин, який купує, замовляє, використовує або має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб
Безпека товару (роботи, послуги) Це відсутність будь-якого ризику для життя, здоров’я, майна споживача і навколишнього природного середовища за звичайних умов використання, зберігання, транспортування, створення і утилізації товару (роботи, послуги)
Термін придатності Це термін, установлений виробником товару, протягом якого органолептичні, фізико-хімічні, медико-біологічні та інші показники товару в разі дотримання відповідних умов зберігання повинні відповідати вимогам нормативних документів

 

Таблиця 142. Господарсько-правова відповідальність: поняття, основні ознаки та загальні підстави.

 

Господарсько-правова відповідальність Це один із видів юридичної відповідальності, що застосовується за невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань, вчинення господарського правопорушення, тобто протиправного діяння (дії або бездіяльності) суб’єктом господарювання, яке порушує права іншого учасника господарських правовідносин чи третіх осіб
Основні ознаки господарсько-правової відповідальності
  • Є юридичною відповідальністю, тобто передбачена і врегульована нормами господарського законодавства і є впливом потерпілого (кредитора) на правопорушника (боржника) безпосередньо, а у разі потреби — і за допомогою суду, який забезпечує застосування передбачених законом або договором санкцій;
  • є матеріальною відповідальністю і застосовується у формі майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства;
  • є повною майновою відповідальністю суб’єктів господарювання аж до їх банкрутства;
  • базується на презумпції винуватості правопорушника
До загальних підстав господарсько-правової відповідальності відносять
  • Нормативні підстави, тобто сукупність правових норм про відповідальність суб’єктів господарських правовідносин;
  • господарська правосуб’єктивність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора);
  • рішення уповноваженого органу про притягнення правопорушника до відповідальності;
  • наявність у діянні правопорушника складу господарського правопорушення, який включає:

а) протиправність діяння (дії або бездіяльності) правопорушника (боржника), тобто порушення норми закону, умов договору, державного контракту тощо;

б) наявність збитків або іншої шкоди майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

в) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками;

г) вина правопорушника у формі умислу або необережності

 

Сімейне право

 

Таблиця 143. Шлюб: поняття, умови та загальний порядок укладення

 

Шлюб Це вільний і добровільний сімейний союз чоловіка і жінки, зареєстрований із виконанням умов і порядку, визначених законом, який породжує для них взаємні права і обов’язки. Шлюб є підставою для виникнення прав і обов’язків подружжя
Умови та вимоги укладання шлюбу
  • Вільна взаємна згода жінки і чоловіка, які бажають одружитися (вступити в шлюб);
  • досягнення особами, які беруть шлюб, шлюбного віку на день реєстрації шлюбу: для жінки — 17 років, а для чоловіка — 18 років, але за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам;
  • одношлюбність, тобто жінка і чоловік можуть одночасно перебувати в одному шлюбі, а право на повторний шлюб вони мають лише після припинення попереднього шлюбу;
  • додержання вимог, встановлених СКУ, тобто у шлюбі між собою не можуть перебувати: особи, як є родичами прямої лінії споріднення; рідні (повнолітні, неповнолітні) брат і сестра; рідні тітка, дядько та племінник, племінниця; усиновлювач та усиновлена ним дитина
Загальний порядок укладення шлюбу Подання особисто жінкою та чоловіком заяви про реєстрацію шлюбу до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану (ДОРАЦС) за їхнім вибором
Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу:

  • вважаються зарученими, але обов’язку вступити в шлюб заручини не створюють;
  • повинні повідомити одна одну про стан свого здоров’я;
  • мають право укласти шлюбний договір, у якому передбачити взаємні майнові права та обов’язки;
  • мають право на вибір прізвища;
  • знайомляться через ДОРАЦС з їхніми правами та обов’язками як майбутніх подружжя і батьків
Після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу ДОРАЦС здійснює реєстрацію нареченої та нареченого, присутність яких у момент реєстрації є обов’язковою і засвідчує реєстрацію шлюбу свідоцтвом про шлюб

 

Таблиця 144. Припинення шлюбу.

 

Шлюб припиняється
  • Внаслідок смерті одного з подружжя на підставі постанови ДОРАЦС;
  • внаслідок оголошення одного з подружжя померлим на підставі постанови ДОРАЦС;
  • внаслідок розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя
Шлюб розривається в ДОРАЦС
  • Подружжя, яке не має дітей, має право подати до ДОРАЦС заяву про розірвання шлюбу, який виносить постанову про розірвання шлюбу через 1 місяць від дня її подання;
  • шлюб розривається ДОРАЦС за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:

а) визнаний безвісно відсутнім;

б) визнаний недієздатним;

в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше 3 років.

  • У разі розірвання шлюбу ДОРАЦС шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови
Шлюб розривається на підставі рішення суду
  • Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а суд постановляє рішення після спливу 1 місяця від дня подання заяви;
  • Шлюб розривається на підставі рішення суду за позовом одного із подружжя:

а) протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою;

б) до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою.

  • Суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини — інваліда, інші обставини життя подружжя.
  • У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
  • Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу

 

Таблиця 145. Право на створення сім’ї. Державна охорона сім’ї.

 

Сім’я
Основні положення сімейного права Кожна особа має право на сім’ю, це означає, що
  • Сім’я є первинним та основним осередком суспільства.
  • Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
  • Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік з поважних причин не проживають спільно.
  • Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
  • Права створюються на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таким, що не суперечать моральним засадам суспільства
  • особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім’ї;
  • за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам;
  • сім’ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку;
  • кожна особа має право на проживання в сім’ї;
  • особа може бути примусово ізольована від сім’ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом;
  • кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя
Українська держава
1 Охороняє сім’ю, материнство, дитинство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї
2 Створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство
3 Забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини
4 Бере на утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, які позбавлені належного батьківського піклування
5 Здійснює охорону прав членів сім’ї при здійсненні заходів із попередження насильства в сім’ї відповідно до закону України «Про попередження насильства в сім’ї»
6 Заохочує і підтримує благодійну діяльність щодо дітей

 

Таблиця 146. Особисті немайнові права та обов’язки.

 

Батьки мають право
1 На визначення прізвища, імені та по батькові дитини
2 На зміну прізвища дитини (до досягнення дитиною 7 років)
3 На зміну по батькові дитини (якщо батько змінив своє ім’я) до досягнення нею 14 років
4 Перед іншими особами на особисте виховання дитини
5 Залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам
6 Обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства
7 На безперешкодне спілкування з дітьми, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місцях позбавлення волі тощо)
8 На самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина
9 Звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень
10 Звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом
11 Визначити місце проживання дитини (за згодою батьків до досягнення дитиною 10 років, а з 10 років — за спільною згодою батьків і самої дитини)
12 Перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними
13 Вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її не на підставі закону або рішення суду
Батьки зобов’язані
1 Забрати дитину із пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я
2 Невідкладно, але не пізніше 1 місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в ДОРАЦС
3 Виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини
4 Піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток
5 Забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя
6 Поважати дитину
Особисті правовідносини між батьками і дітьми
1 Мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою
2 Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини
3 Здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності
4 Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства
5 Ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом
6 Забороняються будь-які види експлуатації та фізичне покарання дитини батьками

 

Таблиця 147. Майнові права батьків і дітей.

 

Майнові права батьків та дітей
1 Батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна
2 При вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків
3 Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо) є власністю дитини
4 Майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності
5 Права батьків і дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом
6 Якщо у малолітньої дитини є майно, батьки управляють ним без спеціального на те повноваження, але вони зобов’язані вислухати думку дитини щодо способів управління її майном
7 При вчиненні одним із батьків правочинів (угод) щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків
8 Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно
9 Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього
10 Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладання на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду
11 Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, батьки мають право використовувати на виховання та утримання дітей та на невідкладні потреби сім’ї
12 Неповнолітня дитина розпоряджається доходами від свого майна, а також має право на самостійне одержання аліментів та розпоряджатися ними відповідно до ЦКУ
13 Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням
14 Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання
15 У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини
16 Батьки зобов’язані передавати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток
Аліментні зобов’язання батьків і дітей
1 Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття
2 Батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надати
3 Повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги

 

Таблиця 148. Опіка та піклування над дітьми.

 

Опіка і піклування над дітьми
  • Правова форма захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей, які внаслідок певних обставин не можуть здійснювати їх самостійно.
  • Встановлюється над дітьми, які залишилися без батьківського піклування.
  • Встановлюється над дитиною органом опіки і піклування, зокрема контролюють умови утримання, виховання, навчання дитини тощо
Опіка Встановлюється над малолітньою дитиною, яка не досягла 14 років
Піклування Встановлюється над неповнолітньою дитиною у віці від 14 до 18 років
Опікун, піклувальник
  • Ним може бути лише повнолітня дієздатна особа, яка дала на це письмову згоду.
  • Зобов’язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання нею повної загальної середньої освіти.
  • Має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини.
  • Має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
  • Не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами
Дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право
  • На проживання в сім’ї опікуна або піклувальника, на піклування з його боку.
  • На забезпечення їй умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до її людської гідності.
  • На збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування.
  • На захист від зловживань із боку опікуна або піклувальника
Опіка припиняється
  • У разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам).
  • У разі досягнення підопічним 14 років.
  • У разі смерті підопічного
Піклування припиняється
  • У разі досягнення фізичною особою повноліття.
  • У разі реєстрації шлюбу неповнолітньої особи.
  • У разі надання неповнолітньої особі повної цивільної дієздатності.
  • У разі смерті підопічного

 

Таблиця 149. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя.

 

Основні права подружжя
1 Дружина має право на материнство
2 Жінка має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок позбавлення її можливості народити дитину (репродуктивна функція)
3 Вагітній дружині мають бути створені у сім’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини
4 Дружині-матері мають бути створені у сім’ї умови для поєднання материнства із із здійсненням нею інших прав та обов’язків.
5 Чоловік має право на батьківство
6 Чоловік має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок позбавлення його можливості здійснення репродуктивної функції
7 Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, до своїх звичок та уподобань
8 Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку
9 Право дружини та чоловіка на зміну прізвища, а саме:

а) обрати прізвище одного із подружжя як їхнє спільне прізвище;

б) приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя

10 Дружина і чоловік мають право на вибір місця свого проживання
11 Кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини
Основні обов’язки подружжя
1 Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов’язки в сім’ї
2 Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім’ї
3 Усі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності
4 Дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побут сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги
5 Чоловік зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері, а дружина зобов’язана утверджувати в сім’ї повагу до батька
6 Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім’ї за свою поведінку в ній
7 Дружина та чоловік зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї

 

Таблиця 150. Майнові права подружжя.

 

Право особистої приватної власності дружини і чоловіка
1 майно, набуте нею, ним до шлюбу
2 майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування
3 майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто
4 речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вино були придбані за рахунок спільних коштів подружжя
5 премії, нагороди, які вона, він одержали за особливі заслуги
6 кошти, які одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди
7 страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням
8 майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин
9 частка у майні, яке придбане крім спільних коштів, за кошти одного з подружжя відповідно до розміру внеску
10 плоди, при плоди або доходи (дивіденди) від речей, що належать одному з подружжя
Право спільної сумісної власності подружжя
1 Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляду за дітьми, хвороби тощо) самостійного заробітку (доходу)
2 Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат одного з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
3 Об’єктами права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу
4 Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для потреб одного із подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
5 Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними
6 У разі поділу майна суд може поставити питання про:

  • поділ майна в натурі, якщо це не зашкодить цьому майну;
  • розподіл речей між подружжям з урахуванням їхньої вартості;
  • присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку компенсувати другому його частку

 

 

Таблиця 151. Право громадян на житло і форми його реалізації.

 

Право громадян на житло Це передбачена законодавством можливість кожної людини і громадянина побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду
Зміст права на житло передбачає, що 1 Кожен громадянин і член його сім’ї мають право займати і використовувати певне житло
2 Той, хто потребує житла, має право на забезпечення ним у порядку, встановленому законом
3 Держава бере на себе обов’язок сприяти громадянам у розв’язанні їхніх житлових проблем та забезпечення їм безперешкодного проживання у житлі, яке вони займають
Шляхи забезпечення права громадян на житло 1 Розвиток і охорона державного, громадського і приватного житлового фонду
2 Сприяння кооперативному і індивідуальному житловому будівництву
3 Створення умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду
4 Забезпечення безоплатно або за доступну плату (в межах встановленої норми) житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов і соціального захисту, а також інших категорій громадян, визначених законодавством
5 Можливість приватизації житла
6 Охорона державою житлових прав громадян від посягань на них тощо
Основні форми реалізації права на житло 1 Одержання житла з державного і комунального житлового фонду
2 Укладення цивільно-правових правочинів: купівлі-продажу, обміну, дарування, отримання у спадщину тощо
3 Будівництво індивідуального житла
4 Приватизація житла
5 Взяття житла в оренду

 

Таблиця 152. Житлові права та обов’язки громадян.

 

Громадяни України мають право на
1 Одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи комунального житлового фонду
2 Приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання житла на підставах, передбачених законодавством України
3 Судовий захист від протиправних посягань на житло, житлові права
Громадяни України зобов’язані
1 Дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають
2 Використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення
3 Додержувати правил користування жилим приміщенням
4 Економно витрачати воду, газ, електричну та теплову енергію
5 Своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги
До комунальних послуг належать
1 Водопостачання, включаючи постачання привізною водою для господарсько-побутових потреб
2 Гаряче водопостачання
3 Користування тепловою енергією
4 Вивезення побутових відходів
5 Водовідведення, включаючи обслуговування вигрібних ям загального та особистого користування в садибах житлових будинків
6 Газопостачання, у тому числі зрідженим газом, для опалення житлових приміщень, підігріву води в будинках, які не мають централізованого гарячого водопостачання
7 Подача електроенергії

 

Таблиця 153. Договір найму жилого приміщення.

 

Договір найму жилого приміщення
  • Є безстроковим, оскільки житло надається у довічне користування.
  • Є оплатним, тому наймач зобов’язаний у встановлені строки та у визначених розмірах вносити квартплату та плату за комунальні послуги.
  • Закріплює право користування громадянами жилими приміщеннями у будинках державного і комунального фонду
Ордер на жиле приміщення Є підставою для укладення ДНЖП
Наймач (суб’єкт ДНЖП) Громадянин, на ім’я якого виданий ордер, члени сім’ї наймача (дружина, батьки подружжя, діти), інші особи, якщо вони постійно проживають разом із ним і ведуть спільне господарство
Наймодавець (суб’єкт ДНЖП) Житлово-експлуатаційні організації (ЖЕКи), а в разі їх відсутності — відповідні підприємства, установи, організації
Предмет ДНЖП Окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок
Зміст ДНЖП Становлять права і обов’язки суб’єктів ДНЖП
Права наймача Права наймодавця
  • Користування отриманим житлом.
  • Вселяння інших осіб у житло, яке він займає.
  • Обмін житла.
  • Збереження житла при тимчасовому від’їзді.
  • Здавання житла у піднаймання іншим особам тощо
  • Вимагати від наймача користуватися житлом згідно з існуючими правилами.
  • Відшкодовувати заподіяні збитки.
  • Своєчасно вносити плату за житло і комунальні послуги тощо
Обов’язки наймача Обов’язки наймодавця
  • Використовувати житло за призначенням.
  • Дбайливо ставитися до житла.
  • Економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.
  • Своєчасно вносити плату за житло і комунальні послуги.
  • Проводити відшкодування заподіяної шкоди
  • Надати зазначене в ордері житло.
  • Своєчасно проводити його капітальний ремонт.
  • Забезпечувати безперебійну роботу інженерного обладнання, належний стан під’їздів та місць загального користування

 

Земельне право

Таблиця 154. Земельні відносини.

 

Земельні відносини Це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею
Суб’єкти 1 Громадяни
2 Юридичні особи
3 Органи місцевого самоврядування
4 Органи державної влади
Об’єкти 1 Землі в межах території України
2 Земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї)
Регулюються 1 Конституцією України
2 Земельним кодексом України (22.Х.2011 р.)
3 Іншими нормативно-правовими актами в галузі земельних відносин
з метою:
1 Забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави
2 Забезпечення рівноправного розвитку усіх форм власності на землю
3 Збереження і відтворення родючості ґрунтів
4 Забезпечення поліпшення навколишнього природного середовища
5 Забезпечення раціонального використання та охорони земель

 

Таблиця 155. Земельне право. Загальна характеристика Земельного кодексу України.

 

Земельне право Галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання й охорони земель, охорони прав землевласників і землекористувачів
Основне джерело земельного права Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001 р., введений у дію 01.01.2002 р., складається з 10 розділів, 37 глав, 212 статей
Основні положення Земельного кодексу України
1 Загальна частина Дається характеристика земельних відносин, земельного законодавства та його принципів, визначені повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування у цій сфері
2 Землі України Визначає склад, основні ознаки та цільове призначення земель відповідно до категорії
3 Право на землю Визначає його поняття, зміст, суб’єкти, їхні права й обов’язки, форми власності на землю, види та особливості землекористування, обмеження прав на землю
4 Набуття і реалізація права на землю Встановлює їхні підстави та порядок, особливості отримання землі у власність та користування, припинення і перехід прав на землю
5 Гарантії прав на землю Визначає гарантії та способи захисту прав на земельні ділянки, відповідальність за порушення цих прав, підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, порядок вирішення земельних спорів
6 Охорона земель Подає визначення поняття, завдання, зміст і порядок охорони земель
7 Управління в галузі використання і охорони земель Визначає порядок встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, планування використання земель, землеустрій, моніторинг земель, державний земельний кадастр, плати за землю тощо
8 Відповідальність за порушення земельного законодавства Встановлює підстави та порядок такої відповідальності, порядок повернення самовільно зайнятих земель тощо
9  

Прикінцеві та перехідні положення

 

 

Таблиця 156. Види земель, їх основне цільове призначення.

 

Земля Основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави
Категорія земель Визначення та склад земель
1 Землі сільськогосподарського призначення Ними визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності
2 Землі житлової та громадської забудови До них належать земляні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування
3 Землі оздоровчого призначення До них належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей
4 Землі рекреаційного призначення До них належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів
5 Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення Це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус території та об’єктів природно-заповідного фонду; до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду
6 Землі історико-культурного призначення До них належать землі, на яких розташовано історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні кладовища, могили, городища, архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри
7 Землі лісового фонду До них належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства
8 Землі водного фонду До них належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами тощо
9 Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення Ними визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності

 

Таблиця 157. Право власності на землю.

 

Право власності на землю Право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками
Суб’єктами права власності на землі Приватної власності Є громадяни та юридичні особи
Комунальної власності Є територіальні громади, які реалізують це право безпосереднього або через органи місцевого самоврядування
Державної власності Є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади
Об’єктом права власності є земельна ділянка Тобто частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться
Право власності на земельну ділянку розповсюджуються на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд
Земельна ділянка може знаходитьсь у спільній власності З визначенням частки кожного з учасників спільної власності Це спільна часткова власність
Без визначення часток учасників спільної власності Це спільна сумісна власність

 

Таблиця 158. Землеволодіння та землекористування.

 

Землеволодіння Землекористування
Володіння на передбачених законом підставах Користування землею на передбачених законом підставах, що визначають права та обов’язки землекористувачів
Ґрунтується на праві власності на землю (тобто праві володіння, користування і розпорядження земельними ділянками) Ґрунтується на праві користування землею (тобто праві землекористувача володіти і користуватися земельною ділянкою)
Власник земельної ділянки Землекористувач
Громадянин або юридична особа України, яким і на чиє ім’я в установленому законом порядку передано у власність земельну ділянку Громадянин або юридична особа, яким у встановленому законом порядку земельну ділянку передано у землекористування
Форми здійснення землекористування
  • Право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
  • Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
  • Право концесії земельної ділянки — це право здійснювати на земельній ділянці концесійну діяльність.
  • Виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.
  • Виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.
  • Виникає після укладення договору концесії та його державної реєстрації

 

Таблиця 159. Права та обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів.

 

Права власників земельних ділянок та землекористувачів
1 Самостійно господарювати на землі
2 Володіти посівами і насадженнями сільськогосподарських та інших культур, виробленою сільськогосподарською продукцією
3 Використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельний ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі
4 На відшкодування збитків у випадках, передбачених законом
5 Споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі та споруди
6 Для власників земельних ділянок: провадити або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину
Обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів
1 Забезпечувати використання землі за цільовим призначенням
2 Додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля
3 Своєчасно сплачувати земельний податок (для землекористувачів — орендну плату)
4 Не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів
5 Підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі
6 Своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом
7 Дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон
8 Зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем

 

Таблиця 160. Договір оренди землі.

 

Договір оренди землі Договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства
Основні положення договору оренди землі
  • Укладається у письмовій формі.
  • Повинен містити план (схему) земельної ділянки, що є його невід’ємною частиною.
  • Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за місцезнаходженням земельної ділянки за бажанням однієї зі сторін договору.
  • Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати ???
  • Коли договір укладений, то підлягає державній реєстрації.
  • Набирає чинності: 1) після досягнення домовленості з усіх істотних умов; 2) після підписання його сторонами; 3) після його державної реєстрації
Істотні умови договору оренди землі
  • Об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки).
  • Строк дії договору оренди.
  • Орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, строки та порядок внесення і перегляду, відповідальність за несплату).
  • Цільове призначення, умови використання.
  • Умови збереження стану об’єкта оренди.
  • Умови передачі земельної ділянки орендарю.
  • Умови повернення земельної ділянки орендодавцеві.
  • Існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки.
  • Сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини.
  • Відповідальність сторін
Припиняється у разі
  • Закінчення строку, на який його було укладено.
  • Викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законами України.
  • Поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря.
  • Ліквідації юридичної особи — орендаря.
  • Смерті фізичної особи — орендаря, засудження його до позбавлення волі

 

Таблиця 161. Права та обов’язки орендодавців і орендаторів.

 

Орендодавець має право вимагати від орендатора Орендодавець зобов’язаний
  1. Використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.
  2. Дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів.
  3. Дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються.
  4. Своєчасного внесення орендної плати
  5. Передати в користування земельну ділянку в стані, що відповідає умовам договору оренди.
  6. Не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.
  7. При передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідну законну реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки.
  8. Відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов’язані з поліпшенням стану об’єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця.
  9. Попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об’єкта оренди
Орендар земельної ділянки має право Орендар земельної ділянки зобов’язаний
  1. Самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
  2. За письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.
  3. Отримувати продукцію і доходи.
  4. Здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем
  5. Приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку.
  6. Виконувати встановлені щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.
  7. Дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
  8. У п’ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби

 

Таблиця 162. Право земельного сервітуту: зміст та види.

Право земельного сервітуту Право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)
Земельний сервітут
  • Може бути постійним і строковим.
  • Не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
  • Здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
  • Не може бути предметом купівлі–продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.
  • Встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або рішення суду
Види права земельного сервітуту
  • Право проходу та проїзду на велосипеді.
  • Право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху
  • Право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних телекомунікацій.
  • Право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку.
  • Право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку.
  • Право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми.
  • Право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми.
  • Право прогону худоби по наявному шляху.
  • Право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд.
  • Інші земельні сервітути

 

 

 

 

Термін Визначення
Держава це особлива організація політичної влади, що існує в соціально неоднорідному суспільстві і за допомогою якої здійснюється управління суспільством. 
Територія Це відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет держави і в межах якої населення перетворюється на громадян
Суверенітет Політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її верховенстві, незалежності, неподільності або єдності, повноті, рівноправності у зовнішніх відносинах
Корисні посилання

logo-kolegium

logo-centr_ocinyvanya

logo-Ministerstvo_osviti

logo-Pedpresa